Знову про мову. Рефлексії... Теза перша: Росія легко привласнює російськомовне українське

Приклад українських артистів, які зазвичай співають російською і з часом перетворюються на російських артистів, лише підтверджує той факт, що російськомовний культурний продукт і його носії, як правило, стають надбанням російської, а не української культури.

Українські російськомовні пісні отримують російські музичні премії. Російськомовні українські фільми, що були створені в копродакшені з російськими кінокомпаніями, на сайті Міністерства культури РФ отримують російську прописку.

Це ж саме ми бачимо на прикладі російськомовних українських прозаїків і поетів, які, на власний розсуд російської держави, перетворюються на російських прозаїків і поетів.

Головний критерій таких перетворень - мова, а не територія походження.

На україномовних авторів і україномовні твори росіяни не претендують.

Читайте також: Як діє самогубна тактика "інформаційних військ" Росії

Вони претендують на митців з Одеси, Севастополя, Києва, Харкова, Львова, Донецька тощо, а не з України. Аби тільки використовували російську.

Теза друга: "русский мир" - це мовний простір

Це ми, українці, сприймаємо "русский мир" як ідеологічний конструкт, що відображає цінності совку і пост-совку, пост-совєцький, імперський спосіб мислення і спосіб життя, ностальгію, ригідність і ретроградність.

Насправді, самі росіяни сприймають "русский мир" набагато простіше - як навколишній світ, де здебільшого користуються російською мовою.

Совок і пост-совок - лише вторинні елементи цього концепту.

Наприклад, дослідження Центру Разумкова в Криму, які проводилися задовго до його окупації Росією, опосередковано підтверджують цю тезу.

Домінуючою ідентичністю на півострові є і була саме мовна, а не етнічна ідентичність - "мы - русскоязычные". Хоча 60% населення Криму за переписом 2001 року є етнічні росіяни. Цей ідентифікатор був релевантним і для більшості етнічних росіян, і для великої частки етнічних українців та представників інших етнічних груп, крім кримських татар.

Отже, поки ми тотально використовуємо російську, ми завжди будемо сприйматися росіянами як частина "русского мира" і, відповідно, як об'єкт легітимного впливу і виправданої агресії.

Це саме той унікальний випадок, коли важливіше, як сприймає і що думає про твої практики твій сусід, а не ти сам.

Читайте також: "Для нас це погані новини". Нотатки по сценаріям Донбасу

І мова йде не про високолобих російських інтелектуалів, а про широкий російський загал, який без жодної задньої думки ототожнює з собою і своєю країною артиста з Києва лише тому, що той співає російською.

І голос народа в цьому випадку - "голос бога". Російського "бога", до якого дослухається і російська влада, і високолобий російський інтелектуал.

Теза третя: українське = україномовне

Українській культурі, в умовах жорсткої конкуренції з російською, як правило, вдається привласнювати і захищати від "культурного рейдерства" тільки україномовний продукт. Російськомовний - об'єктивно збагачує саме російську культуру.

Тому українське на виході, як демонструє практика, - це україномовне, а не російськомовне.

Звичайно, є винятки. Але винятки не стають правилом.

Тому, якщо є можливість, сили та мотивація, створюй, читай, слухай, дивись українське - українською мовою.

Читайте також: "У нас Криму нема, а ви їх впускаєте!" – Приходько емоційно прокоментувала виступ Ані Лорак у Києві

Тоді завтра взагалі не виникатиме питання "если ты говоришь / пишешь / поешь / читаешь на русском, то какая между нами разница?" або "зачем вам искусственное государство, если у нас одна культура и один язык", а українське перестане ототожнюватися російською пропагандою лише з західними регіонами України.

І це важливо, тому що ці меседжі Росія потужно "продає" умовному Заходу - послідовно, на всіх рівнях, з використанням неймовірних "маркетингових" бюджетів, фактично заперечуючи право України на державний суверенітет.

Тоді "точок входу", таких, як російська мова і регіони поширення російської, через які Росія впливатиме на Україну, застосовуючи м'яку або жорстку силу під заклики про захист "языка" та "русскоязычных", практично не залишиться.

Також стане набагато вищим поріг і плата за культурне і політичне ренегатство творчих і не дуже творчих громадян України.

PS. Перепрошую за узагальнення і певною мірою - за категоричність.