"Україні потрібні підприємці", - стверджує чоловічий голос з телеекранів щонайменше тричі на добу. Рекламний ролик Ощадбанку вкотре змусив замислитись над тим, чому більшість українців працюють "на дядю", не створюючи власну справу й не підіймаючи економіку. Вже кілька років я раз у раз повертаюсь до ідеї відкрити свою справу. Щоразу, коли думка про власний бізнес переважає над сатисфакцією від журналістської діяльності, я переглядаю написаний бізнес-план, додаю в нього родзинок, оцінюю прораховані витрати та очікуваний зиск. І ось вже, напевно, вдесяте, складаю у папку наново роздрукований варіант проекту. А потім традиційно ховаю свій доробок у шухляду письмового столу. Навіть попри потенційну можливість поєднувати улюблену роботу журналістом та власну справу.

Чому так відбувається? Чому я не підприємець? Можливо, не маю підприємницької жилки? Чи схильність ризикувати слабша за потребу у стабільності? Можливо. Проте, імовірно, найбільший вплив на прийняття рішення відстрочити реалізацію мрії чинить сувора економічна реальність. Утім, напевно, не тільки на мене. За словами Андрія Пишного, очільника того самого Ощадбанку, який агітує найманих працівників перейти на бік підприємництва, з 1,75 млн зареєстрованих підприємців реально працюють в Україні тільки 400 000. А скільки тих, хто, як я, не наважується навіть зареєструвати власний бізнес? Спробую відповісти. Ні, радше спробую пояснити, чому я досі є найманим працівником, а не стверджувати, що підприємництво - це не про Україну.

Читайте також: На НДС зарабатывают предприятия, подконтрольные людям, которые эти "схемы" по возврату НДС сами и придумывают

По-перше, як відомо з піраміди Маслоу, базовими потребами людини є потреба в їжі та відпочинку. А чи зможу я, будучи підприємцем, гарантувати собі та своїй родині збалансоване харчування та здоровий сон? Поки що відповіді на ці запитання я не маю. Точніше, боюся сказати вголос, що навряд чи зможу. Розуміння того, що доведеться працювати 24 години на добу, доки заявиш про себе, економити на всьому, плекаючи свій стартап, підживлює сумніви навіть при тому, що фінансування на втілення ідеї не бракує.

По-друге, якщо звернутися до другого рівня потреб з моделі Маслоу, я часто запитую себе: а чи в безпеці українські підприємці? Рейдери, сфабриковані справи завдяки українським "найчеснішим судам" - та що там, навіть вбивства бізнесменів у центрі столиці, - аж ніяк не свідчать про безпеку бізнесу.

І навіть якщо я заплющу очі на два попередніх пункти або мої фізіологічні потреби та безпеку забезпечить якийсь янгол-охоронець, навряд чи українське податкове законодавство дозволить мені - молодому підприємцеві - спати спокійно. Чому? Бо сьогодні МСП фактично живе на пороховій бочці, чекаючи щороку коректив у правила ведення бізнесу та сплати податків. Якщо ти не просто торгуєш на ринку (коли закон дозволяє сплачувати лише 160 грн єдиного податку), маєш принаймні одного найманого працівника і отримуєш мінімальний дохід, скажімо, 1000 грн на день або ж 30 000 грн на місяць, бізнес, за вирахуванням вартості оренди приміщення для здійснення підприємницької діяльності, єдиного податку (604 грн), сплати податків за найманого робітника (близько 1500 грн), його зарплати, закупівлі необхідних для роботи матеріалів, заробити навряд чи вдасться більше, аніж мій сьогоднішній дохід у редакції. І це третя причина того, чому я відкладаю мрію в довгу шухляду.

Читайте також: Рост ВВП – много или мало?

А чи не красномовною є статистика закриття тисяч ФОПів з початку року? Адже сплата 704 грн ЄСВ, незалежно від наявності доходу, скидається на кабалу, якої більшість підприємців, закривши підприємства, спробували уникнути.

Утім, працювати із зиском для себе можна. Якщо, наприклад, не оформити працівника на роботу і платити йому готівкою. Або якщо не показувати реальну виручку, кладучи частину заробленого в кишеню. Добре, якщо свою, а не співробітника силового органу, що пообіцяв “кришувати” бізнес. 

Можливо, перед тим як скептично відгукуватись про можливість ведення власного малого бізнесу в Україні, варто спробувати? Навмання. Проте, озираючись на досвід малих підприємців, скажу, що я, напевно, не знаю жодного ФОПа, який працював би повністю легально. Мінімізація сплати податків чи не основна мета власників бізнесу сьогодні. І цей квест, на жаль, викликає у власників невеличких підприємств та торгових точок неабиякий азарт.

Утім, про що говорити, коли навіть гонорари журналістам у більшості видань сьогодні платяться здебільшого готівкою. І це в найкращих випадках. Бо, наприклад, будь-який роботодавець, як і замовник статті, може ще й маніпулювати працівником, змушуючи його знайти (або ж відкрити) ФОП, через який проведе оплату чи перерахує гонорар. Адже платити за вас податок йому надто втратно. 

Чи не є подібна поведінка свідченням того, що ухилення від податків - намагання бізнесу вижити? І чи варто сьогодні залишати стабільну роботу, яка навіть інколи набридає чи не подобається, заради змагання за виживання та генерування тіньової економіки? 

Можливо, я дилетант, але досі перебуваю в пошуках підприємця-взірця, який не ігнорує вимоги держави, показує реальні заробітки й платить податки сповна. Знаєте такого? Познайомте. Можливо, за його прикладом я-таки здійсню давно задуману мрію, не порушуючи закон.