Нещодавно в дописі Facebook я згадав скасування регулювання роздрібних цін на продовольчу продукцію, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. У зв'язку з цим розгорнулася бурхлива дискусія, зокрема, зі приводу контролю над цінами на продовольство. Думки розділилися: від вимог відновити всеосяжне їх регулювання до тверджень про те, що в ринковій економіці ціни повинні бути абсолютно вільні. Завдяки цьому ще раз переконався в тому, що в нашій країні дискурс на тему цін в основному зводиться до того, регулювати чи ні роздрібні й оптові ціни. Тому хочу поміркувати про питання впливу цінової політики на економічний розвиток і показати, який незадіяний потенціал є для впливу на національну економіку.

Жорстке директивне державне регулювання цін, яке ми пам'ятаємо за часами СРСР, не може бути атрибутом ринкової економіки. Ми пам'ятаємо результати, до яких призвело таке регулювання цін у радянській економіці – дефіцит елементарно необхідних продуктів і товарів, корупція щодо їхнього тіньового розподілу з усіма відповідними наслідками.

Однак вивчення практики розвинених країн свідчить про те, що держава не тільки не усувається від впливу на ціни, але й використовує цінову політику як один із заходів впливу на розвиток економіки. Природно, робиться це зовсім не так, як у СРСР. Відомий американський економіст Дж. К. Гелбрейт в роботі "Нове індустріальне суспільство" стверджував, що держава зобов'язана регулювати рівень сукупного попиту, використовуючи для цього фіскальну політику й непрямі методи контролю над цінами і доходами.

Прикметно, що ціни тим чи іншим чином регулюються як у країнах, де держсектор відіграє істотну роль, таких, як Австрія, Німеччина і Франція, так і там, де його питома вага в економіці невелика, наприклад, у США. Пряме регулювання цін у Штатах застосовується точково й лише у високомонополізованих галузях – здійснюється це в рамках антитрестівського законодавства, яке почало діяти з 1890 року. А ось непряме регулювання використовується активніше з цілим комплексом інструментів – великомасштабні закупівлі товарів і послуг для держпотреб за фіксованими цінами, податкове стимулювання продажів і споживання тих чи інших видів товарів, скорочення або збільшення дефіциту держбюджету, зміна облікової ставки ФРС та інші методи. Сукупним результатом задіяння цих заходів є контроль над пропорціями попиту і пропонування. Саме через нього і відбувається вплив на рівень цін.

Читайте також: Виклики Угоди про асоціацію з ЄС для України

Нагадаю, починаючи з 1 липня в Україні було скасовано держрегулювання цін на продукти харчування – тобто до виробників продовольства більше не ставиться вимога декларувати ціни на свою продукцію. Але важливо зрозуміти, що регулювання або не регулювання, або навіть декларування роздрібних або оптових цін – лише один із багатьох складників державної цінової політики. У зв'язку з цим цікавим є досвід комплексної цінової політики в США, ЄС та Японії щодо саме продовольчої продукції.

У Штатах уряд встановлює для виробників сільгосппродукції заставні й гарантовані ціни. Встановлення заставних цін перебуває в компетенції спеціальної урядової організації, яка скуповує агропродукцію у фермерів під заставу (яка діє протягом 12 місяців) за заздалегідь визначеними цінами. Якщо ринкові ціни перевищать заставні, то фермер має право викупити свою продукцію назад за заставною ціною і після цього продати її споживачам за ринковою ціною.

Не менш цікавим інструментом є гарантовані ціни, які встановлюються Конгресом.У цьому випадку Мінсільгосп США розробляє щорічні програми, в яких вказуються ціни на продукцію, а фермери вирішують – чи брати участь їм у відповідній програмі. Якщо фермер вирішує брати участь, то Мінсільгосп визначає йому розміри посівних площ і наперед оплачує вартість продукції, яка буде реалізована в кінці маркетингового року за гарантованими цінами. Фактично фермер отримує позику на фінансування вирощування агропродукції. Якщо в кінці періоду ринкові ціни виявляться вище гарантованих, то фермер має право продати вирощену продукцію за ринковими цінами (за обов'язкової умови – повернути позичені гроші із заздалегідь обумовленими відсотками) й отримати дохід від різниці між ринковими та гарантованими цінами.

Схожим чином регулюються й ціни на молочну продукцію – Конгрес щорічно встановлює рівень гарантованих цін на масло, молоко, сир. Якщо гарантовані ціни перевищать ринкові, то молочна продукція скуповується державою. При цьому придбана державою в рамках таких програм продукція використовується для цільових продажів соціально вразливим верствам населення (до цієї практики нам варто уважно придивитися).

У США є ще один важливий елемент цінової політики, спрямований на гармонізацію розвитку різних галузей економіки – держава намагається не допускати цінового диспаритету між продукцією сільського господарства, з одного боку, і товарами й послугами, які набувають фермери, з іншого боку. На рівні багатьох штатів здійснюється контроль над цінами на електроенергію, цим займаються Антитрестовські управління Мін'юсту США і Федеральна торгова комісія.

Тепер про те, як впливають на продовольчі ціни в країнах Євросоюзу. В ЄС діє наднаціональне регулювання цін сільгосппродукції – спеціальна рада міністрів Євросоюзу, орган, що складається з національних міністрів сільського господарства, приймає рішення про максимальні та мінімальні рівні цін, а також про "ціни підтримки", серед яких розрізняють інтервенційну, цільову і порогову ціну. Інтервенційна ціна є мінімальною гарантованою ціною, за якою держави ЄС зобов'язуються викуповувати агропродукцію у виробників. Цільова ціна встановлюється для конкретних країн і регіонів ЄС на ту сільгосппродукцію, яка в цих країнах і регіонах у дефіциті. У свою чергу, порогова ціна формується на базі цільової ціни, але вона вища за неї на суму транспортних витрат. Порогова ціна дає можливість захистити внутрішні ціни від тиску з боку міжнародних цін, якщо вони нижче внутрішніх.

Читайте також: Що потрібно для залучення в Україну інвестицій

Результатами впливу на економіку США і ЄС методами непрямої цінової політики є не тільки демпфірування коливань цін на продовольство, а й створення для фермерів передбачуваних умов роботи в середньостроковій часовій перспективі. Все це позитивно позначається на загальній економічній динаміці країн, сприяє підтримці соціальної стабільності.

У свою чергу, Бюро цін, що входить в Управління економічного планування Японії, вживає заходів щодо підтримки на стабільному рівні пропозиції таких видів сільгосппродукції, як м'ясна і молочна продукція, пшениця, рис, чим побічно впливає на ціни, а також контролює дотримання антимонопольного законодавства. І ось тут необхідно повернутися до ситуації в нашій країні. Чи варто вкотре говорити про те, що рівень монополізації в економіці України дуже високий? На жаль, Антимонопольний комітет України, на створення якого пішли значні суми міжнародної технічної допомоги, орган, покликаний забезпечувати ринковість нашої економіки, далеко не в повній мірі справляється зі своєю стратегічною функцією. Складається враження, що він займається проблемою наповнення бюджету за рахунок відносно невеликих штрафів за другорядні порушення, тобто переважно зосередився на виконанні тактичних завдань.

До чого я веду? А до того, що не одна відміна регулювання роздрібних цін на продукти харчування (яке носило останнім часом більше повідомний характер) стала однією з причин певного прискорення інфляції в другій половині цього року. Важлива проблема в тому, що недостатньо жорстке антимонопольне регулювання створює передумови для підвищення цін виробників. За підсумками минулого року зростання цін виробників в нашій країні склало 35,7%. Це не могло не транслюватися (з лагом у 6-9 місяців) у підвищення споживчих цін, продовольчих зокрема. Збільшення оптових цін відбувалося в значній мірі через морально й матеріально зношену виробничу базу українських підприємств, використання ними застарілих технологій, через низьку продуктивність праці. Але й недостатньо жорсткий контроль над діями монополістів теж зробив внесок у зростання оптових, і, як наслідок, роздрібних цін. Особливо, якщо говорити про природніх монополістів, вартість послуг яких присутня в собівартості будь-якої продукції, виробленої в нашій країні.

До того ж, ми недостатньо використовуємо зарубіжний досвід впливу на розвиток економіки методами цінової політики, приклади яких я привів. Можливо, на це немає грошей? Думаю, коли ми підіб'ємо підсумок бюджетного року, таке припущення відпаде. Вважаю, причина в надмірній зосередженості зусиль на вирішенні нагальних економічних проблем. Звичайно, таких проблем у нас безліч, але навіть максимально успішні зусилля, спрямовані на вирішення тактичних завдань, не повинні бути причиною відмови від застосування найкращих зарубіжних практик, які могли б сприяти якісному розвиткові економіки України.