Із матеріалом, написаним для німецького видання "Зрозуміти Україну", можна ознайомитися за посиланням. Подаю повну версію, надану колегам з Німеччини, пише Ярослав Юрчишин. Бо їхні скорочення теж дають поживу для роздумів – що готові бачити та розуміти наші партнери в сучасній антикорупційній боротьбі в Україні. Як і те, що символом боротьби з корупцією в Україні досі залишається Хонка з межигірської резиденції Підарешта: ніби й у державній власності, але хто і як на ній заробляє, і чому ці кошти не йдуть в бюдежт – невідомо

Після прийняття базового "пакету" законопроектів, необхідних для запуску антикорупційної реформи, 14 жовтня 2014 року, наступні два роки позначилися становленням нових органів, покликаних боротися з корупцією, та запуском їхньої роботи. Так було створено:

– Національне антикорупційне бюро України (НАБУ, керівник – Артем Ситник) – правоохоронний орган зі спеціальним статусом, головним завданням якого є протидіяти топ-корупції, тобто розслідувати корупційні злочини, вчинені високопосадовцями рівня міністрів та їхніх заступників, депутатів парламенту, голів обласних адміністрацій, керівників правоохоронних органів, суддів, а також корупційні схеми, які завдали шкоди державному бюджетові не менше ніж на мільйон гривень (приблизно 320 тисяч євро);

– Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП, керівник – Назар Холодницький) – самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України, який має повноваження представляти в суді справи, що підлягають юрисдикції НАБУ, та здійснює процесуальний нагляд за дотриманням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування НАБУ;

– Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК, колегіальне керівництво, яке очолює Наталія Корчак) – орган превенції корупції з дуже широкими повноваженнями та функціями, а саме: перевірка електронних декларацій чиновників, контроль за партійними фінансами та конфліктом інтересів чиновників, робота з викривачами та бізнесом, підготовка, моніторинг і контроль виконання державної антикорупційної політики в Україні, антикорупційної стратегії).

Якщо перші два органи показують достатньо високий рівень професійності та незалежності, перш за все через те, що керівники та працівники цих органів були відібрані в результатів відкритих конкурсів за участі громадськості та міжнародних експертів (у випадку НАБУ це італійський прокурор і фахівець із боротьби з відмиванням коштів Джованні Кеслер, а у випадку САП – американська прокурорка Мері Батлер), то НАЗК одразу потрапило під політичний контроль і почало демонструвати неефективність та непрофесійність. Спочатку НАЗК провалило запуск системи електронних майнових декларацій для чиновників, яку планували запустити на початку 2016 року, але вдалося це лише у вересні 2016-го після втручання громадськості та міжнародної спільноти. Відтак НАЗК не змогло налагодити якісну систему перевірки партійних фінансів тощо. Наразі це єдиний недоукомплектований орган через постійні конфлікти у складі його керівництва.

Якщо 2014-2015 рр. можна назвати часом законодавчого забезпечення антикорупційної реформи, 2015-2016 рр. –інституційної розбудови нових органів і механізмів, то 2017 рік став роком повноцінної реалізації їхніх функцій. І тут теж можна показати різний рівень ефективності залежно від інституцій.

Читайте також: Чому швидко побороти корупцію не вдасться

НАБУ та САП з початку року почали активну роботу щодо розслідування корупції сере представників найвищих ешелонів української влади. У березні було оголошено про арешт і затримано голову Державної фіскальної служби Романа Насірова, який до 2016 року був депутатом керівної партії Блоку Петра Порошенка. Насірова звинуватили в махінаціях із наданням податкових пільг. У квітні затримано екс-депутата іншої партії більшості у парламенті, "Народного фронту", одного з найближчих соратників і спонсорів колишнього прем'єр-міністра Арсенія Яценюка Миколу Мартиненка – за фактом розкрадання коштів держпідприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" ("СхідГЗК").

У червні двох депутатів Максима Полякова ("Народний фронт") і Борислава Розенблата (виключений із фракції Блоку Петра Порошенка) звинуватили й домоглися зняття депутатського імунітету за підозрою у причетності до зловживання службовим становищем для лобіювання інтересів окремих видобувачів бурштину. Разом із тим звинувачення в незаконному збагаченні були висунуті депутатам Євгенові Дейдею ("Народний фронт", близький до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова) й Андрієві Лозовому (права рука лідера "Радикальної партії" Олега Ляшка).

Серед останніх справ, відкритих НАБУ та САП, варто згадати розслідування щодо зловживань у сфері закупівель палива для потреб оборони (обвинувачений заступник міністра оборони Ігор Павловський) та у сфері спрорядження для потреб внутрішньої безпеки (звинувачення висунуті проти колишнього заступника міністра внутрішніх справ Сергій Чеботаря та сина міністра Авакова Олександра). Всі ці справи в активній стадії розслідування, суд обрав запобіжні заходи для підозрюваних. Звісно, є спроба подавати ці справи як політичні та затягувати їх.

Паралельно активізувалися спроби дискредитації НАБУ й САП. На законодавчому рівні були спроби передати унікальні повноваження цих інституцій назад у прокуратуру (де вони були до 2015 року) або дозволити іншим органам (прокуратура, поліція та Служба безпеки) відкривати справи проти топ-посадовців. Експерти бачили в цьому намагання мінімізувати ефективність НАБУ/САП, бо в разі закриття такої справи іншим органом, відкрити її знову було б неможливо. Ці спроби вдалося зупинити.

Іншим напрямком була спроба призначити політично залежних і непрофесійних членів аудиторського комітету для НАБУ, який має повноваження надати оцінку якості роботи та рекомендації, за умови негативної оцінки – відставки голови НАБУ. Парламент силами більшості намагався призначити нікому не відомого британського "експерта" Найджела Брауна, не зважаючи на те, що у списку рекомендованих були такі міжнародні експерти як Марта Борщ, американська прокурорка, яка вела справу колишнього прем'єр міністра України Павла Лазаренка, засудженого за корупцію в США, згадуваний Джованні Кеслер, аудитор федеральних правоохоронних органів США Роберт Сторч та інші. Наразі ці спроби завдяки активності громадськості та міжнародній увазі не були реалізовані, але можуть бути поновлені найближчим часом.

Також тиску зазнали громадські партнери НАБУ – активісти-антикорупціонери. Спочатку почався тиск на керівника Центру протидії корупції Віталія Шабуніна з використанням особистого тиску та маніпулятивних повідомлень у ЗМІ, потім аналогічно тиснули на члена правління цієї організації Олександру Устінову. Далі представники "Народного фронту" спробували займатися дискредитаційною кампанією щодо "Трансперенсі Інтернешнл Україна", поширюючи в медіа та серед міжнародних партнерів недостовірну інформацію. Зрештою, почалися фізичні атаки в регіонах: у жовтні побили двох представників Харківського антикорупційного центру Дмитра Булаха та Євгена Лісічкіна, які розслідували земельні махінації в Харківському регіоні.

У березні 2017 року Верховна Рада України на пропозицію Тетяни Чорновол ("Народний фронт") примусила активістів-антикорупціонерів подавати декларації як державних службовців, дискримінуючи таким чином їх за професійною ознакою та підставляючи під кримінальну відповідальність. Незважаючи на спільні позиції представництв країн G7, правозахисних організацій і номінальної підтримки арезидента України (маючи найбільшу фракцію в парламенті він міг домогтися скасування цієї поправки чи просто заветувати її, тому його підтримка скасування на словах справді лише номінальна), із березня по листопад 2017 року жодного разу не порушували питання про скасування цих абсурдних норм.

Водночас НАЗК змогли перевірити з понад мільйона декларацій чиновників лише більше 80 й не знайти жодних підстав для притягнення до відповідальності за незаконне збагачення. І це попри те, що українські топ-чиновники задекларували неймовірну кількість готівки й інших активів, пояснити походження яких вони не можуть. Звісно, після зловживань часів Януковича це не могло не викликати обурення суспільства й очікування розслідувань фактів зловживання та незаконного збагачення. Але, на жаль, цього не відбувається. Натомість НАЗК досі не спромоглося не лише забезпечити автоматичну (комп'ютерну) перевірку декларацій на відповідність унесених у них данних із реєстрами власності на нерухоме та рухоме майно, а й потонуло у внутрішніх конфліктах.

Так, із п'яти необхідних членів колегіального органу керівництва лише троє працюють. Руслан Рябошапка, колишній працівник НАЗК, один зі співавторів законопроектів 2014 року, подав у відставку через неможливість якісно працювати. Далі адміністративними методами через тиск пішов заступник голови НАЗК Руслан Радецький. Орган показав повну неспроможність виконувати свої функції, й тому зареєстровані два законопроекти, які пропонують його перезапуск(від Кабінету Міністрів і народних депутатів, останній отримав позитивну оцінку міжнародних експертів). Але корумпованій частині влади зручний недієвий орган, який легко можна використати в політичних цілях. Так, не помічаючи корупції в діях високопосадовців, НАЗК намагається тиснути на незручних владі осіб, ініціюючи перевірки Центру протидії корупції чи опозиційних депутатів.

Щодо топ-корупції в часи до створення НАБУ/САП, то вона залишилася в компетенції Генеральної прокуратури України. Тут теж є позитивні зрушення, наприклад, початок заочного судового процесу над символом корупції в Україні екс-президентом Віктором Януковичем (правда, у справі державної зради, а не корупції, та прокуратура обіцяє за результатами цієї справи чи паралельно з її розгортанням внесення й інших щодо втікача). У травні 2017 року ГПУ провело операцію та затримала понад 20 осіб із найближчого оточення міністра доходів та зборів часів Януковича Олександра Клименка, обвинувачуючи їх у створенні податкових майданчиків для виведення в готівку корупційних коштів. Справа проти "податківців Клименка" є наймасштабнішою в історії України, обвинувачення висунуло претензії та аршетувала майна й активів на понад 80 млрд грн.

Читайте також: Моя халабуда скраю: народне коріння корупції

У цей же час деякі дії ГПУ важко назвати якісними. Так, під час повернення в державний бюджет коштів режиму Януковича, які були заарештовані на рахунках державного Ощадбанку України, саме судове рішення було незаконно засекречене. В Україні діє вимога публічності судових рішень за умови приховування в них приватної інформації. ГПУ пішла на порушення закону, і єдине, чим можна це пояснити, – бажанням приховати процесуальні порушення в цій справі, які можуть стати причиною оскарження цього рішення в міжнародних судах. Громадські організації "Трансперенсі Інтернешнл Україна" та Центр протидії корупції подали в суд із вимогою відкрити це рішення, за що отримали чергову порцію дискредитації та звинувачень у "підігруванні Януковичеві та Росії".

Часто ГПУ використовують для політичного тиску. Так, улітку прокуратура відкрила й потім закрила провадження проти одного з міністрів-реформаторів, очільника міністерства фінансів Олександра Данилюка. Причиною стала ініціатива міністра щодо відставки звинуваченого в корупції Романа Насірова та створення Служби фінансових розслідувань, яка б мала забрати компетенцію розслідування економічних злочинів у Служби безпеки України та Національної поліції. СБУ, зловживаючи непритаманною для спецслужб функцією розслідування злочинів в сфері економіки, тисне на бізнес, про що президента й міжнародну спільноту неодноразово інформували бізнес-асоціації.

Найбільшим викликом для антикорупційної та й інших реформ залишається нереформована судова система. Початковий етап реформи показав, що навіть відкриті конкурси не є панацеєю для потрапляння в судову гілку влади гідних, особливо якщо в конкурсних органах (Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя) більшість становлять судді старої формації, які рекомендують для призначення у Верховний суд відверто непрофесійних і недоброчесних кандидатів, на кшталт тих, які виносили політичне рішення щодо засудження чинного генпрокурора Юрія Луценка за часів правління Януковича.

Зважаючи на затягування суддями розгляду справ НАБУ, а деякі з них не розглядають понад 14 місяців, ще 9 лютого 2017 року група народних депутатів зареєструвала законопроект про створення в межах судової гілки влади спеціалізованої підсистеми антикорупційних суддів із чіткою регламентацією розгляду справ проти топ-корупціонерів. Пропонувалося, що суддів до цих судів обиратимуть не лише ВККС та ВРП, а й комісія, до складу якої мали би входити міжнародні експерти. Попри те, що цей законопроект виконував не лише зобов'язання коаліційної угоди, а й пункти співпраці з МВФ та ЄС, лише позитивний висновок Венеційської комісії у вересні 2017 року дав поштовх дискусії про потребу перейти від обіцянок створення цієї підсистеми до їх реалізації.

Президент і прем'єр-міністр обіцяли створення антикоруційного суду в першій половині 2018-го (для цього закон про його створення треба прийняти до кінця 2017 року), але поки що руху в цьому напрямку немає. Створення антикорупційних судів не лише би професіоналізувало та забезпечило дієвіший і менш політично залежний розгляд справ проти корупціонерів-високопосадовців, але й продемонструвало б ефективність усієї судової реформи до моменту її переходу на суди першої інстанції (зміна цієї гілки очікується в найближчі п'ять-сім років).

Серед превентивних заходів щодо корупції варто згадати запуск системи прозорого продажу активів Фонду гарантування вкладів і державного/комунального майна Prozorro.Sale, приєднання України як пілота бо міжнародного реєстру бенефіціарних власників, початок роботи над електронною системою контролю якості послуг у сфері охорони здоров'я eHealth, продовження розвитку електронної системи державних закупівль Prozorro та відкритих бюджетів eData.

Усі ці ІТ-механізми відкритості та підзвітності дуже важливі не лише на національному рівні, а й на локальному, який у процесі децентралізації отримав достатньо великі кошти (бюджети міст зросли утроє-учетверо), але механізмів якісного контролю за їхнім використанням немає. Тому запущено процес рейтингування міст відповідно до прозорості процедур у критично важливих для ефективності керування спільним майном сферах. 

Понад 38% українців покладають відповідальність за подолання масової корупції, яка тримає Україну на 131 місці серед 176 країн в Індексі сприйняття корупції, на самих себе. Тож наше завдання, як антикорупційонерів-активістів, надати їм необхідні інструменти. Разом із завершенням повного циклу протидії топ-корупції зі створенням антикорупційного суду та перезапуском НАЗК це може справді стимулювати реальну боротьбу з корупцією найближчим часом. Чи вдасться це зробити до виборів 2019 року, коли Україна переобиратиме спочатку президента, а потім парламент, – покажуть найближчі місяці. Поки стан боротьби з корупцією можна охарактеризувати гештеґом #боротьбатриває.