Це не так.

Я підтримую ті чи інші Рішення Президента моєї країни.

Я не отримував жодних державних інвестицій, мій фонд ніколи не жив на державні гроші.

Я також, ніколи не жив на державні кошти, навіть за 15 років роботи в Національному університеті, бо 1000-2000 гривень платні ніколи не відповідали тій цікавій, щоденній роботи. Багатогодинній.

Читайте також: Корнейчук: "Пора уже отказываться от еврооптимизма"

Я завжди багато працював.

І ніколи не скиглив і не розраховував на державу.

Рішення піти на Майдан, а потім на Війну, було моє особисте рішення згідно тієї ситуації, що склалася і мого бачення пріоритетів для країни.

У мене завжди були далекоглядні цілі щодо України.

Все своє важливе навчання з 13 років у державній театральній школі-студії, згодом в Університеті Карпенка-Карого на кафедрі режисури телебачення я провів у понятті "мовний режим". Це завдяки моїм вчителям та наставникам.

Коли я став викладачем, то я пояснював усім нашим студентам, що майбутнє за Українською та Англійською мовами.

Зараз, окрім громадської діяльності, я допомагаю перейти на мову українську телезіркам, що вели російською - і сприймаю це як стратегічний, національний проект.

І от, що я бачу?

Читайте також: Суспільний запит на українську мову зростає. Влада відстає від народу

Президент підписує один за іншим закони про:

- квоти українських пісень на радіо.

- квоти на українськомовних ведучих на ТБ.

- Мовний закон.

- Зняття ПДВ для українського кіно.

Та ці закони, стратегічні, доречі, про які українці і мріяти не могли 1000 років.

Господи, та цього не було НІКОЛИ!!!!!!