Мене запитують про те, що саме, головне, не зрозуміли й чому головному не навчилися на Майдані певні представники влади.

Відповідаю: невивчені та незасвоєні ось ці два важливих уроки.

Майдан був не лише масовою подією, на яку піднялися громадяни, щоб відстояти людську й національну гідність. Ту гідність, образ якої бачили в європейських краінах. Головне, що Майдан був публічною подією. У визначальному сенсі публічності. Коли авторитетні представники самих учасників, засвічені в медіа відомі політики зокрема, на вічах та з постійно діючої сцени обговорювали з нами, громадянами, сам сенс Майдану, заради чого він відбувається. Без цієі відкритої публічної комунікації – душі Майдану – він би не зміг перемогти.

Це саме те, публічна комунікація, чого не зрозуміли й чому майже не навчилися представники післямайданної, нової влади. Для цього зовсім не треба збирати мільйонні віча. Хоча у випадку сьогоднішніх стихійних, ситуативних мітингів, як-от останні біля Верховної Ради, можливо, і треба було йти на них і пояснити громадянам, усім нам, що є правильного, а що не так у трьох вимогах щодо виборчого закону, антикорупційного суду, обмеження депутатської недоторканості. Йдеться не про мітинги й віче, а про кончу необхідність публічності політики – державних дій влади.

Читайте також: Блогер: Наразі ми маємо обопільний цугцванг

Публічності не в тому карикатурному вигляді, який, не дуже думаючи, запропонував той, хто казав про відбір секретних агентів на відкритих конкурсах. Публічності як комунікації, що є необхідною та другою стороною вироблення і реалізаціі державноі політики в усіх критичних сферах і напрямках. Коли нам, громадянам, розказують і доводять аргументи, а не крики й емоції на політизованних шоу, чому влада йде на ті чи ті кроки, обирає тут чи ту державну політику. Коли готові аргументовано, зовсім без "Беркуту" та Нацгвардії відповідати на критику та роз‘яснювати перспективи обраної державної політики. Говорити з нами, громадянами, як рівними. І не інакше.

Саме цього не навчилися й не зрозуміли. Не навчились і не зрозуміли, коли почали замість прояснення власних дій і державних рішень, щодо власної антикорупційної політики зокрема, тиснути на громадськість через повістки й обшуки. Через запущену в медіа машину дифамації антикорупціонерів замість аргументованого прояснення часто наявних в їхній критиці керівників влади мапіпуляцій. Через мовчання в тих кардинально критичних моментах, коли треба прояснити, що відбувається, – наприклад, а що насправді, чиї інтереси стоять за бездарною війною компроматів НАБУ та ГПУ, яку розрулюють чомусь за океаном. Чому не просувається антикорупційне реформування. Публічна комунікація стосується насамперед питань реформ.

На щастя, реформа виконавчої влади у плані створення департаментів публічної політики, директоратів, почалася. І це великий успіх реформування. Втім, він буде загублений без розуміння й навчання керівників країни тому головному, чого вимагав та чому навчав Майдан – публічній політиці. А не продовження й після Януковича традицій адміністративно-командного, кулуарного керування.

Те, чому людей сьогодні можна вивести на вулицю, це і є їхня слушна підозра, що в цих сутінках напівзакритості прийняття державних рішень владники продовжують старі схеми, затягують із реформами, які викорінюють корупцію. Так само, чому за першого галасливого прориву сьогоднішнього героя даху не було відкритого судового процесу, щоб розставити всі крапки над взаємними звинуваченнями.

Читайте також: Без контакту: блокування російських соцмереж і проблема комунікації

Побудова інституту публічноі комунікаціі, а не десятихвилинок радощів, – один із головних уроків Майдану як публічної події. Це урок про відкриту комунікацію через медіа, через безпосередні, відкриті для запитань зустрічі, в тому числі зі стейкголдерами, через власну відкритість до діалогу зі громадянами та громадськими організаціями.

Це – перший найголовніший урок Майдану. А другий і так зрозумілий: Майдан піднявся як негайна здорова реакція гідних людей на побиття протестувальників – на захист безумовного права людини на фізичну недоторканість. Усім було зрозуміло сказано: ніколи не робіть цього без нагальноі потреби оборонити інших і себе від подібного насилля.

І перший, і другий уроки прямо взаємопов‘язані. Без правового відкритого вирішення питання героя сьогоднішнього майдану біля Ради доведеться також порушувати і цей другий заповіт Майдану. І тоді замість єднання країни перед обличчям агресора будемо втрачати майбутнє на вулицях, збурених популістами. І знову сподіватися на того, хто здатний нарешті вивчити ці уроки.

Часу не залишається.