Головне, що мене цікавить у цьому цугцванзі – це коли влада зрозуміє, що вона остаточно забронзовіла. Що вона геть відірвалася від реальності. Що "влада" – це більше про обов'язок, ніж про право. Що потрібно дослухатися до критики небайдужих, а не спускати на них зграї ботів і підгодованих лідерів думов.

Читайте також: Знищити п’яту колону: чому це потрібно робити просто зараз

Що потрібно було саджати регіоналів і сепаратистів, а не продавати їм кримінальні справи і пилити нишком електоральні округи на виборах. Що не можна було сідати за стіл із Медведчуком, а тим паче – із його кумом. Що цілих десять років в'язниці для українського добровольця, і лише п'ять – для російського найманця – це ницість і підступність.

Але не менше мене цікавить, коли більшість із нас, нормальних і начебто адекватних патріотів України, встигла перевзутися. Коли Янукович перетворився на "менше зло"? Коли Портнов із Лукаш стали видатними правозахисниками, а не спільниками злочинів завгара? Коли свобода слова почала асоціюватися для багатьох із Гужвою і Мураєвим? Коли ми забули, що жоден політик не дбатиме про людей більше, ніж про свої рейтинги? Коли ми стали інфантильними ідіотами, готовими молитися кожній новій месії з обмеженим терміном придатності?

Читайте також: Журналістка: Для президентства Порошенка сьогодні переломний момент

Наразі ми маємо обопільний цугцванг. Як з боку влади, так і з боку її опонентів. Але Майдану не буде. Хоча б тому, що ніхто не готовий вмирати. Ані за Порошенка, ані за Саакашвілі. За Портнова з Гужвою – тим паче.

Дякую за увагу, піду телевізор подивлюсь. Там зараз Льовочкін про демократію розповідає. Б*я.