Проблема в тому, що система влади в Україні вибудована за феодальним лекалом. Таку думку висловив народний депутат Ігор Луценко у своєму блозі на сайті "Новое время".

У суботу, 9 грудня, був День боротьби з корупцією. Цього дня деякі міжнародні видання вийшли із заголовками «антикорупційного активіста Саакашвілі арештовано», деякі опублікували колонки на кшталт «Полювання на борців з корупцією в Україні».

Чи є Саакашвілі справжнім антикорупційним активістом, чи навпаки – тут думки розходяться, проте більшість спостерігачів та учасників політичної боротьби погоджуються, що його опоненти на владних кріслах є стовпами корупції і переслідують Саакашвілі за критику. Об’єкти його критики, зокрема, президент Порошенко, безумовно, отримують колосальні доходи внаслідок використання тих можливостей, котрі у них є завдяки їх посадам. 

Перше місце серед громадян України, за версією міжнародного видання Forbes, посідає Рінат Ахметов, котрий має тісні економічні зв’язки з оточенням президента. Його статок, на думку редакції журналу, зріс за останній рік майже вдвічі і склав $4,6 млрд. При цьому параметри зростання української економіки набагато менш вражаючі. Наприклад, ВВП зріс лише на 2.3% у 2016-му.

Читайте також: В Україні – хаос. Захід повинен змусити її вирішити проблему корупції – The Economist

Ця ситуація мусить стати приводом для ретельного аналізу та перегляду нинішньої стратегії боротьби з корупцією. У цьому аналізі також мусить бути врахована історія пригод, з якими зіткнулося Національне антикорупційне бюро України (НАБУ). За заявами представників НАБУ, їм протидіють спецслужби України. Генеральна прокуратура зареєструвала кілька кримінальних проваджень щодо злочинів, котрі, можливо, скоїли керівники та рядові співробітники НАБУ. Деякі неурядові організації, котрі фінансовані коштом держав Західної Європи та Північної Америки і працюють над реалізацією антикорупційних програм, вважають, що ці кримінальні провадження є способом тиску на Бюро з метою перешкодити йому активно переслідувати по закону корупціонерів в Україні.

Ми бачимо, що проблема одна і та ж. Ті особи – політики, громадські активісти – котрі активно критикують владу за корупційну діяльність, отримують непропорційно значну «увагу» різноманітних органів влади, котра вибудовується у системний тиск. Того ж Саакашвілі було позбавлено громадянства, потім йому були створені перешкоди у в’їзді в Україну, далі спроби затримання за досить сумнівними з точку зору доказової бази звинуваченнями.

Таке багатостороннє та системне цькування з боку різних державних інституцій, між собою формально не пов’язаних, виявляє той прикрий факт, що держава як інструмент у позазаконний спосіб контролюється однією особою (або тісною групою осіб). І що саме цей контроль корупціонери використовують, щоб продовжувати реалізовувати свої злочинні дії і розправлятися з опонентами.

Це ж стосується і слідчих, котрі у межах НАБУ чи поза ним, ризикнуть притягнути до кримінальної відповідальності найбільш впливових корупціонерів. Проти них неодмінно буде задіяно потужний ресурс впливу через державні органи. Як мінімум, кожна їх помилка і кожен дрібний проступок будуть виявлені і «підсвічені» усім ресурсом олігархічних ЗМІ, пригодованих владою блогерів та псевдоекспертів.

Читайте також: Врятувати Україну від самої себе: місія ускладнюється

Очевидно, що головним у подоланні корупції мусить стати не створення нових органів з боротьби з корупцією, а подолання узурпації влади корупціонерами, усунення їх від тотального контролю над державними органами.

Як би ми не мріяли про те, що корупція – проблема технічна, що варто лише виправити щось в українському законодавстві та трохи налагодити роботу державних органів, і все налагодиться – це не вийде, треба міняти Конституцію.

Гілки влади мусять бути розділеними, глава держави має очолювати виконавчу гілку влади та підлягати відповідальності через реалістичну процедуру усуненні від посади, а не контролювати все і вся у судах, парламенті і міністерствах.

Ще раз – проблема не у наявності чи відсутності НАБУ, НАЗК, Антикорупційного суду тощо. Проблема в тому, що система влади в Україні вибудувана за феодальним лекалом, усі органи державної влади контролюються за монархічним зразком, з одного центру – центру безкарності і корупції.