Якось нещодавно від посла однієї з дружніх країн G7 довелось почути, що в них в Україні є дві місії сьогодні: врятувати Україну від Росії та врятувати Україну від її самої. Другий пункт звучить, звичайно, не дуже приємно й, можливо, навіть дещо принизливо для українського вуха. Але це не було б так сумно, якби не було правдою.

Після останнього розвитку подій в Україні навколо блокування діяльності НАБУ й спецефектного відтяжного маневру із Саакашвілі, невпевнена, що навіть лідери – не те що посли – найпотужніших держав світу можуть бути дієвими у виконанні місії №2.

Читайте також: Два важливі уроки Революції гідності, які чинна влада так і не вивчила

Не знаю, якими мотивами керуються ті, хто свідомо загострює конфлікт за лінією ГПУ – САП – НАБУ, навіть розуміючи, що Україні досі важлива міжнародна підтримка. Що Білому домові Трампа не до корупції в Україні, а до заяв американського посольства в Києві вже виробився сталий імунітет? Що від нинішнього складу Єврокомісії нічого хорошого Україні вже й так не світить, тому свої "глибокі занепокоєння" щодо дій Генпрокуратури можуть адресувати комусь іншому? Чи що коли йдеться про загрозу державного перевороту в країні за гроші з Росії, то про яке взагалі НАБУ може йтися? Але очевидно одне: Україна балансує на межі міжнародної репутаційної катастрофи.

Таке враження, що хтось у Києві неначе зумисно ускладнює завдання з виконання місії порятунку України від самої себе для тих, хто вірить у нашу державу як усередині, так і за її межами. Мовляв, легко підтримувати Україну, яка й Росії гідно протистоїть, і реформи робить, і з корупцією бореться, а ви спробуйте підтримати нас такими, якими ми є (як там у тій пісні – "полюби меня такой, какая я есть"). Такими, які блокують роботу Національного антикорупційного бюро, хоча ще вчора на всіх міжнародних майданчиках запуск роботи НАБУ позиціонували як невід'ємну частину успіху "нової України". Ви спробуйте підтримати нас, коли ми, ризикуючи життям, вимагаємо підписання Угоди про асоціацію, а потім беремо й демонстративно порушуємо її. Такими, що підживлюють культ реформатора Саакашвілі, а потім дивують світ шоу із його затриманням і таким же шоу із його втечею та розшуком.

Читайте також: Атака Луценка: абсолютна прозорість і мат за три ходи

Але проблема в тому, що любити Україну такою, яка вона є, можуть тільки ті, для кого успішна Україна – небажаний варіант. Бо успішній Україні треба буде зробити якусь особливу пропозицію. А для такої, як зараз, не треба нічого особливо пропонувати. Зробив кілька критичних заяв – і живеш спокійно. Ті, для кого важливо, щоб в України все вдалося, щоб вона нарешті приємно здивувала своїх прихильників у світі й обеззброїла своїх противників, – любити такою, яка вона є сьогодні, не будуть.

Переконати світ, що наступ на НАБУ – справедливий, а Саакашвілі, своєю чергою, отримує те, чого насправді заслужив, буде складніше, ніж багато кому здається. Асоціативний ряд зі словом "Україна" сформувався за багато років таким чином, що навіть у тих, хто нас щиро підтримує, перша реакція на останні події – негативна (достатньо переглянути Твіттер-акаунти відомих західних лідерів думок).

Очевидно, в деяких київських кабінетах дещо переоцінили, в якій системі міжнародних координат перебуває Україна. Переоцінили рівень її підтримки на Заході й готовність наших справді партнерів любити її такою, якою вона є.