Довести, що біологічно якась стать більш схильна до того, щоб майстерно розбирати двигун чи замінювати підгузок, неможливо, але суспільство вперто запевняє у зворотному. Про це пише Елена Ґора для Studway.

Міфобудування

Десь під кінець молодших класів діти починають вживати «погані слова», і насамперед одне до одного. Це необов’язково щось лайливе: інколи це лише образливі епітети, але їх уже знають і активно використовують, щоб когось «дістати». Хлопців дражнять «нюнями», кажуть: «Чого ти поводишся, як дівчисько?» А ще: «Зберись, ти ж майбутній чоловік». Інколи про це говорять їхні батьки, адже атрибути «справжнього чоловіка» незмінні: стриманість, прямолінійність, розум, фізична сила, подекуди грубість. Цікаво, як у цьому образі вживаються стриманість і грубість, адже одне є контролем емоцій, а інше – сплеском агресії.

А от дівчат дражнять інакше: «Ти ж дівчинка, не поводься, як пацанка, дівчинка має бути красивою». Відповідно: «Фу, замазалась, хто ж на таку дивитися буде». Для дівчат у пошані слабкість тіла й духу, їм потрібно допомагати щось переносити, їм можна плакати, вважається, що вони роблять це взагалі постійно. Що з неї взяти – дівчисько.

«Справжні жінки» не мають лаятися, тягати важкі предмети, давати відсіч. Адже це означає втрату жіночності, а отже, соціального схвалення»

Дівчинку, яка вибивається з цього образу, доволі суворо карають. Її позбавляють статусу жіночності, тобто визнання людей навколо, що вона прекрасна і всім подобається. З одного боку, «жіночу слабкість», сльози та періодичну потребу в допомозі сприймають як щось погане й меншовартісне, а з іншого – культивують. «Справжні жінки», якими виховують ще маленьких дівчат, не мають бути агресивними, лаятися, проявляти фізичну агресію, тягати важкі предмети самі, давати відсіч. Адже це все означатиме втрату жіночності, а отже, соціального схвалення.

Читайте також: Історія українки Віти Кін, яка перетворила вишиванки на світовий тренд

Можливо, зараз ти малюєш собі картинку в голові, де хтось цілодобово стоїть над головою в дитини і дає їй настанови фемінності та маскулінності. Звісно, це не так: усе відбувається поступово, інколи в зовсім маленьких деталях.

Наприклад, моєму чотирирічному племіннику подобається дивитися «Фіксики». Це мультфільм про дружбу хлопчика Дім Дімича з маленькими істотами – фіксиками, які вчать його нового. Загалом цей мультик доволі милий, але іноді, коли дослухаюся, я можу почути щось таке: «А чи не ображається мама, що в тата є кабінет? Ні, тому що її кабінет – це кухня». Або ж коли Дім Дімич випадково ображає фіксика-дівчинку, їй радять не зважати.

Погляд з боку

Про всі перелічені випадки вже писано-переписано книг і сказано дуже багато слів. Це все зветься «гендерною соціалізацією», тобто формуванням поведінки дитини відповідно до її статі в уявленнях соціуму. Вона починається ледве не з пологового будинку, коли «у вас дівчинка» означає рожеву бірку на ніжці малечі, а «у вас хлопчик» – синю.

Кількість гендерних очікувань від дитини із часом лише більшає. Дівчата мають носити платтячка, бо красиво, хлопці – штани, бо практично. Залежно від статі діти мають свої кольори (рожевий – синій), іграшки (ляльки – машинки), ласкаві прізвиська (принцеса – бешкетник) і захоплення (прикраси – конструктори). Легко знайти дитячий набір для макіяжу «Моя перша косметика», але не пригадую, щоб хтось вчив фарбуватися чоловіків з молодших класів.

«Довести, що біологічно якась стать більш схильна майстерно розбирати двигун чи замінювати підгузок, неможливо, але суспільство запевняє у зворотному»

По суті, відбувається таке: суспільство, вчителі, батьки, однокласники та однокласниці, старші брати і сестри передають нам у дитинстві своє бачення того, ким ми маємо бути. Відповідно до того, що в нас у трусах. Звісно, коли задуматися, що ми пов’язуємо кухню та гараж із людьми тільки залежно від статі, то це доволі безглуздо. Адже не геніталіями варять їсти чи збирають автомобіль, чи не так?

Читайте також: Коли мама Маска така ж крута, як і він

У суспільстві існує бінарність із чоловіків та жінок, яку підсилюють штучно. Очевидно, що від народження ні в жінок, ні в чоловіків нема схильності виконувати хатні справи, оперувати цифрами, доглядати за дітьми чи розбирати механізми. Цього всього вчаться. Довести, що біологічно якась стать більш схильна майстерно розбирати двигун чи замінювати підгузок, неможливо, але суспільство вперто запевняє у зворотному. Чому? Бо так звично.

Якщо уважно подивитися на образи, які використовують діти одне проти одного, то можна побачити дуже важливу річ. Вони культивують у хлопців силу на межі з грубістю, розум та амбітність, а в дівчат – м’якість, слабкість, терпимість і залежність.

Брутальна поведінка хлопців (бійки в садочку, лайка у школі, сигарети за гаражами) нібито й не має підтримки з боку суспільства, але все ж асоціюється з «нормальними атрибутами дорослішання хлопчика». Натомість образою для нього буде «нити, як дівчина» чи «бути слабким, як дівчисько».

Що ж до дівчат, то їм агресію не дозволяють, для них така поведінка – табу. Справжня дівчинка має бути спокійною, слухняною, «маминою помічницею» і «татовою красунею». Що з цього культивує в дівчат розум? Аж нічого. А амбіції? Їх убиває слухняність.

Тому вже в 6 років діти легко можуть розсортувати заняття на жіночі та чоловічі. Науку, для прикладу, визначають чоловічим заняттям попри те, що в цьому віці вони точно ще не пробували нею займатися.

Крижана вода

Ми звикли думати, що коли щось існує довго і його використовують усі, то це неодмінно добре. Коли йдеться про стереотипне сприйняття чоловіків та жінок, обов’язково хтось скаже: «Якби чоловіки сиділи в декретах, а жінки працювали на заводах, людство вимерло б». Також люблять вдаватися до печерної риторики, мовляв, якби первісне людство прагнуло гендерної рівності, то, поки чоловіки зберігали б вогнище в печері, жінок, ослаблених пологами, повбивали б.

Безумовно, це могло бути дуже актуальним 10 тисяч або навіть 200 років тому. Але ж ті, хто говорить про «правильне та звідане» тепер, це зазвичай люди, що сидять в офісах і заробляють на життя… головою. Окрім того, у більш гендерно рівній Швеції є приріст населення, а в традиційній Україні – нема. То чому ми далі готуємо половину суспільства до ролі берегині та господині, якщо від цього в дійсності не залежить виживання нації?

«Уявімо на місці жінки, яка зайнята кар’єрою, чоловіка: він не кар’єрист, він амбітний. Якщо він не хоче сім’ї, то він «не нагулявся»

Звісно, хтось скаже: «Ніхто жінок до цього не готує і взагалі вони самі цього хочуть: їм так комфортніше». Втім, наше суспільство нав’язує хлопчикам і дівчаткам, якими вони мають бути, тому що боїться змін, про що детально писав, приміром, американський соціолог Майкл Кіммел у книзі «Ґендероване суспільство».

У мультиках кажуть, що жіночна дівчинка має добре куховарити, прибирати, допомагати в домашніх справах, бути лагідною, спокійною та доброю. Колись, як вона виросте, їй належить займатися чимось важливим, але підхожим для жінки: гуманітарними науками, медициною (гінекологією, наприклад) – або ж вона обере «будувати сім’ю». Втім, навіть якщо вона буде працювати, їй усе одно належить будувати сім’ю: куховарити, прибирати, доглядати за дітьми, ще й емоційно підтримувати чоловіка.

Читайте також: Не делите женщин, пожалуйста, на..

Жінка, яка робитиме це все, буде «правильною жінкою». Тобто такою, яка отримує соціальне прийняття, і байдуже, що взагалі вона виконує три важкі роботи одночасно: хатньої господині, няні та психотерапевтки чоловіка. Якщо ж вона не хоче це все робити, вона «баба-мужик», «пацанка», «стара діва з кішками» (а перед тим – «кар’єристка»), «недотика», «перебірлива» чи ще хтось. Словом, неповноцінна, про що їй будуть повідомляти так регулярно, наскільки це можливо.

Тепер уявімо на місці жінки, яка зайнята кар’єрою, чоловіка: він не кар’єрист, він амбітний. Якщо він не хоче сім’ї, то він «не нагулявся». У нього ніколи не тікає годинник (і від цього не сіпається око), не нявкають коти, а його діти не страждають від того, що він має роботу. Колись чули словосполучення «тато-зозуля»? Ні, тому що зазвичай це просто тато. У чоловіка не питають, чи важко йому поєднувати роботу й сім’ю, ніхто ніколи не скаже, що він щось «насмоктав» тільки тому, що він чоловік. Він сам по собі компетентний, розумний, сильний, а головне – всього досягнув сам.

Напівзмагання

У 1880 році вчені знайшли багате вікінгське поховання у Швеції. Окрім скелету, в могилі були різні види зброї, рештки жеребця та кобили, гральна дошка з фігурками та інші предмети. Скелет, вірогідно, належав людині, що відмінно володіла зброєю, була обізнана в питаннях тактики й стратегії, а також мала високе соціальне становище. Та попри те, що також він видавав у цій особі жінку, скелет вважали чоловічим лише через стереотипи аж до 2017 року, поки ДНК-тест не розставив усе по місцях.

Стереотипи заважають прогресу. Коли ми вчимо хлопчиків бути захисниками (а відповідно – агресивними та холодними в позитивних емоціях), а дівчат – берегинями (м’якими, стриманими, зацикленими на сім’ї та домі), ми втрачаємо їхній потенціал. Ми заважаємо їм робити те, що, можливо, зробило б їх набагато задоволенішими життям, а відповідно – економічно успішнішими. Один із найбагатших людей світу, Воррен Баффетт, любить казати, що своєму багатству він завдячує тому, що йому довелося змагатися лише з половиною людства.

Читайте також: 26 вещей, убивающие женственность

Потенціал – це не лише про особисту реалізацію: це також про суспільне благо. Якщо чоловіків з дитинства привчатимуть брати на себе половину обов’язків з догляду за домом, дитиною, а також половину декрету, від цього виграє суспільство. Такі чоловіки будуть самостійнішими в побуті, вони не потребуватимуть усе життя допомоги, щоб випрати шкарпетки. Я також маю переконання, що час, який чоловіки проведуть у декреті і в такій самій кількості проведуть після цього з дітьми, зменшить вірогідність бездумного продукування нових людей та залишання їх на жінок.

Щодо виховання дівчат сильними, розумними та амбітними, то завдяки цьому їхня робота даватиме більше корисних результатів. Збільшення кількості інженерок, науковиць, ІТ-спеціалісток, підприємниць і політичних діячок вигідне не тільки самим жінкам, а й суспільству. Як і збільшення кількості хатніх господарів, нянів та берегинів.

Воррен Баффетт казав, що ми вже бачили, чого досягнуло людство, використовуючи лише половину можливостей. Уяви, чого ми можемо досягти, використовуючи їх на повну.