Жорстка правда завжди корисніша, ніж солодка неправда. Знання дає шанс, а омана веде за собою розчарування й втрати.

Добре, що поляки врешті-решт таки визначилися. І не морочать голову, як дурисвіти з іншого боку, "братніми" відносинами. Треба віддати західним сусідам належне - вони не приховують, що "йдуть на ви". Отже, таки мають честь і вірять у свою правду. Це - уже півсправи. Нам не будуть тепер морочити голову "Міжмор"ям", "адвокатом" у ЄС чи НАТО, інтеграцією тощо.

Росіяни теж мотивують "відношення" до українців "від історії". Але при цьому брешуть і підло залазять у душу. Поляки ж - як діти (принаймні, поки що:). Живуть історією, яку - у комфортний спосіб - самі собі знаходять і трактують. Пишаються, сумують, ображаються...

Читайте також: В'ятрович: Польські політики не перестають дивувати

Але в цій пригоді є інші суттєві речі:

1. Це дасть поштовх українцям детальніше вивчити відносини з поляками. І вони, зі свого боку, такого там познаходять, що й самі будуть приголомшені (хто ще не знав): про кількаразовий спільний з Росією поділ України, про одноосібні й спільні з росіянами каральні операції проти українців, про пацифікацію й переселення, що можуть бути названі етноцидом. Хтось неодмінно порахує жертви українців від польських "лицажів", хтось виведе (астрономічну) суму компенсації за сотні років рабства українців на українській землі на користь поляків. Адже "історія" - це не лише останні 70 років, і не лише, як хочеться одній стороні... Сказав би москаль: "Ліха бєда начало".

2. У обох країнах дедалі більше матимуть електоральні преференції політичні сили "історичного" спрямування, що імпонуватиме обом народам. Отже, уявна вороженча буде посилюватися щонайменше в середньоісторичній перспективі.

3. Держава, котра у відносинах із сусідом послуговується (односторонньою) "історичною правдою" й намагається примусити сусіда дивитись на історію з точки зору власних "національних інтересів", робить перший крок не лише до недружніх відносин, а й до початку гуманітарної агресії. Таким чином, держава сама себе виводить за рамки не лише добросусідських відносин, але й стає на шлях виходу за межі міжнародного права. (Ми це вже десь бачили.)

Запускаючи бумеранг, Польща неодмінно отримає від України такі вияви шани до нашої історії, що сама не раз здригнеться. Це - неминуче, як неминучим є наступне упевнене загострення відносин між польським і українським народами і, звичайно ж, державами. І те, що Польща втрачала території саме тоді, коли Україна була "разом з Росією", додасть присмаку в наступному розвитку подій на континентові.

4. У Польщу і, меншою мірою, в Україну вже пішли російські гроші на "історичні дослідження", конференції, фільми, виставки, на підкуп певних політичних сил, вандалізм і терористичні акти. Детальніше - у ФСБ. Це лише пришвидшить процес.

Читайте також: Польський джин із пляшки. Що робити Україні

Став ще більше поважати поляків за чесність. І щиро вітаю їх визначенням "головного історичного ворога". Чому б і ні?

Адже у всіх тих кривдах, які було заподіяно полякам з боку Росії, - від поділів Пльщі до розстрілів у Катині, Харкові й Биківні, - таки могли бути залучені українці. Не виключено, якісь українці служили й у Вермахті.

Якось неприємно за друзів-поляків лише те, що час для "історичних" претензій вони вибрали саме тоді, коли ми стали стікати кров"ю, ослабли. Це вони ніби як в унісон з давнім історичним союзником проти України - Росією. І чесно було б повідомити, чи є які "історичні" претензії в Польщі до Росії?