От, же ж... і накотило. І то перед самісіньким Різдвом... якийсь дивний і незрозумілий смур накрив з головою.

Мабуть, причина у підсвідомому підбитті підсумків року і об'єктивне усвідомлення того, що буде іще гірше.

В державі влада влаштовує бал у час чорної чуми: війна, похоронки, поранені, полонені, зубожіння народу, небачена несправедливість.., а вони організовують якесь кавування в центрі столиці і звозять на нього під страхом втрати роботи десятки тисяч поневолених рабів. Війну так і не назвали війною, Росію так і не названо агресором і окупантом, ДНР і ЛНР не визнано терористичними організаціями ...

Читайте також: Почему мне не нравится идея "кофе на Крещатике"

Сотні співвітчизників, полонених і несправедливо засуджених у ДНР, ЛНР, Росії так і не сядуть за новорічним і різдвяним столом поряд зі своїми рідними і друзями...

Добили останні події тижня: свідченння про пряму участь Віктора Медведчука в анексії Криму - СБУ не реагує. Звільнення з під варти вбивці українського журналіста також не може не шокувати. Особливо боляче, що звільнення злочинців Майдану відбувається на тлі арешту і утримання в маріупольських камерах СІЗО українських патріотів, ветеранів війни на Донбасі.

Шукаю в надрах пам'яті бодай якийсь значний, яскравий позитив. По-суті, нічого.

Те, що особисто дошкуляє - смерть українських ЗМІ, як суспільного явища. Є окремі українські журналісти, але української журналістики вже немає. Влада додушує свободу слова, добиває громадянське суспільство...

Читайте також: Убийцу героя Небесной сотни признали хулиганом

А так, ...все, наче, гаразд. Нема причин для смутку.

З прийдешніми святами вас, друзі