Це не був обмін усіх на всіх. Біля сотні українців залишаються в полоні. Залишаються в холодних тюрмах зустрічати черговий Новий рік у підвалі. Не рахуючи політичних в'язнів у Криму і Росії. Всіх на всіх? Ми бачимо ще один етап жахливої російської гри. І мені складно уявити, як пояснювали рідним, чому одні повертаються, а інші – ні.

Читайте також: Плач, квіти, сміх, сльози, обійми. Як українці стрічали звільнених заручників. ФОТОРЕПОРТАЖ

Але титанічна праця української сторони не підлягає сумніву. Ми віддаємо по чотири терористи за кожного нашого. Тобто робимо не просто більше, а в рази більше. Тому що українець – це важливо. І скільки разів я бачив втомлені очі Ірини Геращенко, яка свідомо обрала найскладнішу тему, за яку ніхто не хотів братися – розуміючи всю безперспективність, коли від тебе майже нічого не залежить. Але ти щодня маєш відповідати на дзвінки і слухати. Знов і знов повторювати, що саме ти робиш і чому нічого не змінюється.

Читайте також: Учора всі ми раділи звільненню бранців. А що сьогодні й завтра?

Ми колись обов'язково дістанемо всіх українців. Обов'язково всі повернуться додому. Але нічого не закінчилось. Все тільки починається. І залишається лише трохи порадіти тим, хто сьогодні повертається до своїх дружин, дітей, матерів. І ніколи, ніколи не пробачати російським покидькам. Ніколи не пробачати відчуттів, які переживає вся країна.