Цими дням виповнюється 80 років, відколи заарештували мого прадіда – Антона Піньковського. Офіційно вважається, що заарештовано його 30 грудня 1937-го, хоча родинна пам'ять зберегла Віґілію, тобто 24 грудня, як день арешту.

Цікаво, що кваліфікують його як "малописьменного", а обтяжливим фактом його арешту були польські книжки. Ну, і походження теж. 

Читайте також: "Я бачила голод". Боротьба із чудовиськом триває

Те, що пережила наступними десятиліттями родина "ворога народу", заслуговує на окремий епос. Навіть після ХХ з'їзду це не припинилося…

У бабусі (доньки ворогу народу) забрали всю землю (не дозволяли її обробляти – ходили, перевіряли), дозволили засадити одну (!) сотку біля хати, вантажили подвійними нормами на фермі й у полі… І ніщо не могло врятувати він "ніжних обіймів" системи – навіть той факт, що чоловік моєї бабусі, радянський офіцер, загинув у німецькому концтаборі. Я дуже добре розумію свого батька, який 1956-го, в 15 років, покинув своє село.

Читайте також: Ненавидіти й не пробачити: вони знищили нашу країну

Тому коли я чую про красоти і вигоди радянської влади, то розумію, в наскільки різних реальностях перебуваю з тими людьми.

"Антон Миколайович Піньковський, 1889 р.н., с. Михайленки Озадівської вол. Житомирського пов. Волинської губ. Поляк, малописьменний, стрілочник. Проживав у с. Пилипки Чуднівського р-ну Житомирської обл. Заарештований 30 грудня 1937 р. Обвинувачувався як агент польської розвідки. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 21 січня 1938 р. – розстріляний 11 березня 1938 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1959 р."