Європа й російська агресія: політичних заяв і санкцій уже недостатньо
В усвідомленні Європою ризиків співіснування на одному континенті з Росією 2018 рік може стати визначальним чи навіть переломним. Кремль порушив усі формальні правила життя світового співтовариства у вигляді міжнародного права та зруйнував базову довіру в міжнародних відносинах. Це й зробило наш світ таким непевним і небезпечним, пише для "Тижня" Павло Клімкін
Росія робить масштабні й систематичні спроби послабити та фрагментувати демократичні інституції Заходу. Це супроводжується зміцненням її позицій у Сирії та Північній Африці, що своєю чергою збільшує можливості впливу на міграційні потоки як із Близького Сходу до Європи, так і у зворотному напрямку в разі стабілізації в Сирії. Тим часом у європейському політикумі намічається чіткий поділ на тих, хто усвідомлює російську загрозу й готовий їй протидіяти, і тих, хто вірить, що appeasement Росії дасть їм змогу жити, як і раніше. Чого варті лишень нинішні спроби повернути РФ до Парламентської асамблеї Ради Європи! Вони можуть зруйнувати довіру до цієї інституції, заснованої саме для того, щоб захищати демократичні й гуманістичні принципи та цінності.
Сподіваюся, переможуть ті, хто не дає себе обдурити. У цьому сенсі вселяють оптимізм слова британської прем’єрки Терези Мей, звернені до Росії: "Ми знаємо, що ви робите. І вам це не вдасться". Але вкрай важливо, щоб за нею це повторив світ.
Читайте також: Протистояння в нових умовах: як Заходові давати раду російській агресії
Заходові треба звільнитися від стереотипів та ілюзій минулого й чітко з’ясувати для себе справжню суть сучасних процесів. Часто кажуть, що взаємне стримування та стратегічний баланс були явищами, притаманними стану холодної війни. За інерцією деякі аналітики й нинішнє протистояння між Заходом та Росією характеризують як нову холодну війну. Однак ми, українці, перебуваючи в епіцентрі конфлікту, мабуть, краще бачимо, про що йдеться. Принаймні я не ототожнював би системну й агресивну підривну діяльність Росії з холодною війною. Схоже, ми є свідками та учасниками нового типу неконвенційної світової війни – гібридної. Втручання у вибори, кіберзлочинність, масована пропаганда – це тільки окремі, хоча й найпомітніші та найвідчутніші її методи. Загроза полягає і в тому, що відтепер ці методи може застосовувати не тільки Росія.
Захід упродовж останніх років так і не зміг знайти ефективних і всеохопних відповідей на ці виклики, й ніхто не знає, які методи сторони застосують у найближчому майбутньому. Але нам усім більш-менш зрозуміло, що потрібно зробити: послідовно обстоювати міжнародне право й боротися з розмиванням його основ, запобігати маніпулюванню багатосторонніми інституціями. Політичних заяв і санкцій уже недостатньо. Нам потрібне якісно нове партнерство демократичного світу, здатне відбити наступ тоталітаризму. Йдеться про створення ефективної платформи протидії всьому спектрові гібридних загроз. Працювати треба вже зараз і активно. Ця платформа повинна діяти як потужна й всеохопна мережа всіх чинників демократичних країн і суспільств – від державних і політичних структур до НУО та лідерів громадської думки, від бізнесу до культурно-мистецьких кіл, від силових структур до сучасних інформаційних технологій. Її основоположним принципом має стати цілковита відданість міжнародному праву й нашим спільним демократичним цінностям.
Ми не можемо дозволити розмити та зруйнувати досягнуте протягом останніх десятиліть під прикриттям багатополярності та інших схожих концепцій. Апологети останніх використовують їх для того, щоб на власний розсуд дотримувати чи не дотримувати загальних правил гри або ж вигадувати свої залежно від потреб. Погляньмо, наприклад, на Раду Безпеки ООН, у якій Росія відкрито зловживає правом вето, щоб блокувати осуд власної агресії проти України. Слід реформувати Раду так, щоб вона або навчилася повноцінно виконувати свої функції, незважаючи на наявність у своєму складі країни-агресора, або ж змусила її дотримувати міжнародного права. Обидві опції є прийнятними й можуть перетинатися. Але не робити нічого – це загнати проблему ще далі в глухий кут, у якому ми зараз є.
Читайте також: Оборона Трампа: в чому чинна адміністрація перевершує команду Обами
Міжнародна спільнота має усвідомити, що Україна перебуває на передньому краї боротьби проти експансії російського імперського тоталітаризму. Відповідно й підтримувати Україну Захід повинен не як "бідного родича", а як органічну частину західної демократії, що сьогодні приймає на себе головний удар агресора. Ми частина трансатлантичного простору й західної цивілізації незалежно від формального членства в міжнародних союзах, які ту цивілізацію уособлюють, а офіційне членство в них України – це лише питання часу. Зазначу, що ми готові до взаємодії і з тими, хто має іншу систему цінностей, оскільки цього вимагає співжиття в сучасному світі. Але та взаємодія має відбуватися на основі принципів і правил, а не загроз і шантажу.
За останні роки ми, українці, надзвичайно високою ціною здобули такий досвід, тож можемо багато чого навчити наших партнерів. Ми не боїмося боротися за своє майбутнє й цінності демократії (на жаль, за десятиліття благополуччя в Європі це значною мірою вийшло з моди). Ми знаємо, що з тими, хто чинить спротив злу, світ буде передбачуванішим і надійнішим, ніж із тими, хто спроможний тільки на самообман, маневрування й appeasement. Сподіваюся, майбутнє буде за першими.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки