Одні вважають інших невиправданими оптимістами, натомість ті перших – невиправданими песимістами. Важливо розуміти, як воно є насправді.

А насправді воно ось так. Із 190 з чимось країн світу десь приблизно 35 пройшли модернізацію, тобто перейшли до модерну – відкритого суспільства з відкритою економікою та відкритою політикою. Решта, зокрема – високий рівень добробуту, верховенство права, управління, людського розвитку, освіти й охорони здоров'я тощо, є наслідком і результатом успішної модернізації.

Читайте також: На шляху до нових міністерств: річні підсумки реформи державного управління

Цифри (35/190) вказують на те, що всі ці гарні речі у світі не є нормою, а є винятком. Нормою є злидні, несправедливість, нерівність, бідність, неосвіченість і страждання. Переважна більшість країн світу навіть наблизитися не може до модернізації.

Для того, щоб наблизитися до модернізації, необхідна критична маса населення із модерним мисленням і модерними цінностями. Сама по собі ця критична маса є наслідком багатьох процесів в економіці й технологічному розвитку, політиці та державотворенні, культурі й релігії. Щойно вона є, відкривається шлях надії.

Шлях може бути довгим, але він завжди успішний, якщо під час перетворень не втрачається країна, яка модернізується. Іноді шлях забирає 40 років, іноді 70 або навіть 100. Остаточно завадити може лише велика соціальна катастрофа на кшталт страшної громадянської війни, але й це часто не перепона, лише розтягує шлях, додаючи ще кілька десятків років.

Читайте також: Чи стане Україна країною-стартапом?

Так сталося, що в України ця критична маса наявна, й у нас розпочалася наша модернізація – повільна, суперечлива й хитка. Тепер у нас лише два глобальні сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70 чи 40 або навіть 15 років (адже світовий час прискорився), або нас не стане, а наші рештки підберуть сусіди, модернізовані чи архаїзовані, тут уже як кому пощастить.

Ось чому в житті немає місця ні оптимізму, ні песимізму, а є місце для великого обсягу роботи.