Ухвалення закону – це правильно. Та до революцій чи кардинальних змін на Донбасі він не призведе, пише у своєму блозі на "Новому часі" політолог Володимир Фесенко.

Існувало багато припущень і конспірологічних версій про те, що закон про реінтеграцію Донбасу провалять. Але його прийняли, і цей факт вже сам по собі є показовим. Та треба розуміти, що жоден закон, яка б не була його назва та зміст, не поверне нам Донбас і Крим. Суто законодавчо окуповані території не повернути.

Втім, закон вирішує низку важливих організаційних і правових питань. Зокрема, це заміна розкритикованого режиму АТО на адміністративно-правовий режим, який абсолютно легально дозволяє Збройним силам брати участь у бойових діях і фактично їх контролювати.

Ключові норми закону стосуються фіксації російської агресії та визнання факту тимчасової окупації окремих районів Донбасу. Це не означає, що всі з цим погодяться. Та це важливо для внутрішньополітичної ситуації, адже було багато інсинуацій на тему, що керівництво країни нібито не хоче визнавати війни війною, Росії – агресором, а також факту окупації.

Є декілька моментів. По-перше, в законі немає терміну "війна". Бо якщо визнати, що це війна, то наступний крок опозиції  – "а чому ви не вводили військового стану?". І так, відповідно, постає питання про політичну відповідальність керівництва країни. Тому, щоб уникнути приводів для нової дестабілізації та маніпулятивних політичних ігор, цього терміна й немає.

Читайте також: Стисле резюме щодо закону "Про деокупацію"

Друге – дискусія про те, що треба додати. Російська агресія проти України проявлялася в різних формах і розвивалася в декілька етапів. Крок за кроком був Крим. А потім на Донбас спочатку втрутилися спецслужби, затим там працювали російські найманці, а в серпні відбулось і військове втручання. Визначати тут якусь певну дату – це теж маніпулятивна гра. Та опозиція наполягає на визначенні дати. На мій погляд, всі ці дискусії спрямовані скоріше на з’ясування внутрішньополітичних стосунків, а не на визначення політико-правової ситуації на Донбасі.

У цілому закон – це крок вперед у правому визначенні ситуації на Донбасі. Та завдання повернення цих територій треба вирішувати або політико-дипломатичним шляхом через пошук певних компромісів (що так не подобається багатьом українським політикам і частині суспільства) або військовим шляхом, але тільки тоді, коли для цього будуть належні умови.

Я іронічно ставлюсь до розмов про те, що цей закон посилює владу президента. Як на мене, це прямі деформації політичної свідомості. Дехто, зокрема й представники влади, живе в світі, де є тільки чорне й біле. Є країна і є ворог. Є наші і є вороги. Середнього немає. І від частини опозиції ідуть специфічні тези, зокрема про узурпацію, в які щиро вірять деякі політики й експерти. Та якби в нас була узурпація та диктатура, то Саакашвілі давно б мав серйозний судовий вирок і сидів у тюрмі. Узурпацію та диктатуру ми б швидко помітили, якби на телебаченні були відсутні діячі опозиції. Коли я буваю на таких програмах, то бачу, що є канали, які працюють саме в інтересах опозиції – і нічого з ними не відбувається. Опозиціонери присутні всюди. Так, є так звані олігархічні медіа, й певні олігархи та політики таки впливають на окремі телеканали. Та при цьому зберігається і певний плюралізм.

Будь-який серйозний сильний президент буде намагатисч розширювати сфери свого впливу. І Порошенко це робить. На відміну від Ющенка, він діє в умовах парламентсько-президентської республіки та намагається впливати на суди, прокуратору та діяльність уряду.

Та водночас ми бачимо, що Гройсман  достатньо автономний – особливо на нього не вплинеш. Тож доводиться шукати взаємно спільні рішення.

Читайте також: Нардепка: Закон про реінтеграцію Донбасу розставляє крапки над "і"

Були розмови, що, мовляв, цей закон дозволяє вводити військовий стан у районах на Донбасі. Та елементи військового стану існують там ще з 2014 року й без усяких змін в Конституції. Тому загалом нічого не міняється. І процедура введення військового стану по країні в цілому, прописана в Конституції, теж незмінна. І застосовувати її буде складно та невигідно під час виборчого процесу. Як на мене, про "нібито введення воєнного стану" більше за все репетують окремі опозиційні сили. Особливо колишні працівники "Партії регіонів", які мають певний вплив на Донбасі. Тепер вони не зможуть контролювати цей регіон як колись. На мій погляд, нічого принципового нового у плані посилання впливу президента закон не дає.

Зрештою, як у нас часом буває, реальний вплив президента залежить від реальних політичних інструментів, а не законодавчих повноважень. Я наведу два приклади. Що з того, що Ющенко мав широкі повноваження, коли був президентом в умовах президентсько-парламентської республіки? Він був слабким президентом. Інший приклад – вплив прем’єр-міністра, який наче став потужнішим під час останніх років Ющенка. Втім, це абсолютно не завадило Януковичеві, який був обраний в парламентсько-президентській системі, взяти владу в свою руки. А Юлія Тимошенко, яка хоч тоді й мала серйозні повноваження та одну з найбільший фракцій в парламенті, змушена була відійти, бо не мала  достатніх інструментів контролю над ситуацією.

Зараз у Порошенка немає і близько абсолютної влади. Зокрема, це виявляється в тому, що він не контролює повністю силовий блок. Там є потужна противага, яка йому дуже не подобається, але з якою він змушений рахуватись. У Порошенка немає стійкої більшості в парламенті. Так, вибудована система ситуативного голосування, але вона будується на певних компромісах. Це не ручна пропрезидентська більшість, яка була свого часу в Януковича. А без цього ухвалити будь-яке рішення не вдасться. Доведеться іти на компроміси.

Зрештою, особливої ваги президенту дає не закон, а ефективні політичні дії.