Пристрасті щодо інавгурації закінчилися. Зеленський і його команда наполягали на 19 травня. Противники розпуску парламенту схилялися до 28 травня, а може й 1 червня.

Верховна Рада проголосувала за приведення до присяги новообраного президента 20 травня. Зійшлися так би мовити "посередині". Чи означає це, що більшість парламентарів погодилися із самоліквідацією, як на те натякав новообраний президент? Звісно ж ні. Вони шукають варіанти переобрання. А для цього потрібно сподобатися народові, якому з кожного електроприладу розповідають, що владці не бажають йому щастя та добробуту. От і мусять рухатися за вимогами обранця 75% українських виборців. "Не ми такі – життя таке".

Всі дискусії про дату інавгурації, яка моє збігтися із закінченням терміну, коли новий президент має право розпустити Раду, не мають сенсу. Тому що вибори до парламенту, будь вони достроковими, чи ні, все одно відбудуться. На сьогодні 5% бар‘єр долають чотири партії: "Слуга народу" – 39,9%, "Опозиційна платформа – За життя" – 10,9%, "Блок Петра Порошенка "Солідарність" – 10,6% і ВО "Батьківщина" – 9,1%.  Про це свідчать данні спільного дослідження центру "Соціальний моніторинг", Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка та соціологічної групи "Рейтинг", Іще кілька партійних проектів балансують на межі проходження. Це партія "Сила і честь" Ігоря Смешка, вона набрала б 5,1%, і "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка – 5,0%. Новостворена партія Святослава Вакарчука "Голос" набрала б 0,9%.

Читайте також: Коломойський почав просувати план Медведчука – Волошина

Крім того презентовані результати свідчать, що 75% українців вважають, що для досягнення миру на Донбасі новообраний президент має піти на прямий діалог із представниками РФ. Половина опитаних – 49,2% – кпевнені, що питання про статус окупованих територій Донецької та Луганської областей необхідно виносити на всеукраїнський референдум. 65,3% респондентів ствердно відповіли на запитання, чи повинна Україна йти на компроміси заради відновлення миру та повернення територій. При цьому за відновлення прагматичних економічних відносин із Росією, Білоруссю, Казахстаном й іншими країнами СНД виступають 19,6% людей. Більше половини (55,4%) респондентів упевнені, що заради встановлення миру на сході потрібно піти на прямий діалог із ватажками загарбників ОРДЛО, й лише третина (32,7%) із ними не згодна.

Серед варіантів розв’язання проблеми непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей найбільш українцям подобається – "Надання цим територіям особливого статусу, який передбачає автономію в складі України" (39,9%). Набагато нижчий рівень підтримки отримав варіант "Продовження бойових дій, спрямованих на відновлення повного контролю України над цими територіями воєнним шляхом" – 17,3%. Що цікаво, цей варіант подобається жителям Західної України – 33,7%. За вступ України до НАТО проголосували б 48,9% опитуваних, а за позаблоковий статус – 23,2%.

Можна скільки завгодно обманювати себе, мовляв, це тимчасово. Але це не так. Ті 75%, що вважають доцільним домовитися про щось із агресором, прекрасно розуміють, що мова піде про поступки, на які погоджується Україна. Зараз у головах виборців ведуть боротьбу два плани на майбутнє. Відверто капітулянський і помірковано колаборантський. Який би з них не переміг, національну українську державу, яка тільки-но почала повставати з попелу, чекають тяжкі випробування.

Читайте також: Портников: Зустріч Зеленського з Додоном – перший крок до легітимізації "російського" статусу Криму

Зрозуміло, що під час передвиборчої кампанії розподіл електоральних симпатій змінюватиметься. Але чи буде змінюватися згода на "примирення з агресором" і в який бік? Цифри опитування показують, що запиту на рух уперед у суспільстві нема. Його підмінено мрією "жити краще вже вчора". Що ж до питань і миру, то тут явно відсутній запит на перемогу. Українці не вірять, що Росію можливо перемогти. Тому й вагаються між радикальним і поміркованим варіантами втрати гідності.

Тож маємо цифри, які сповіщають про тотальну зміну політичної риторики в Україні. Але нас зараз цікавлять не цифри, а тенденції. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти – за рідкісним винятком, більшість політичних сил, що пройдуть к наступний парламент, не акцентуватимуть уваги на питаннях побудови й оборони держави. І річ тут не в політиках. Річ у громадянах і їхніх візіях бажаного. Якщо виборець хоче зниження та підвищення вже сьогодні, говорити з ним про відсіч ворогові просто недоречно.

Тож патріотична риторика та консервативний дискурс усе більше витискатимуть на маргінес. Якщо бути до кінця чесними, то треба констатувати: виборець, який готовий "домовлятися посередині", знайшов для себе аморально близьких провідників. Вибори за таких настроїв – це лише технічне оформлення пакту між громадянами та їхніми обранцями про взаємне самогубство. У такій ситуації, щоб не бути викинутими з політичного поля, тим, хто має іншу точку зору, хто не згоден на "поміркований мир" із агресором, необхідно єднатися. Створена навколо цінностей націонал-буржуазна меншість має стати наступним кроком до побудови національної держави.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram