Кажуть, що у світі є достатньо багато авторитарних режимів, які живуть за рахунок сировинних ресурсів і забезпечують своїм підданим (не сплутайте це поняття з поняттям "громадяни") високий добробут. Іншими словами, купують у них їхню свободу за пристойну ціну.

Все це добре, але є дві проблеми: корупція та інновації.

Читайте також: Мрії про українського Піночета проти старого дідівського способу – будувати демократію

1. Авторитарні режими зберігають ефективність максимум протягом життя двох поколінь. Далі їх починає роз'їдати корупція, що призводить до зменшення добробуту простих громадян і викликає їхнє незадоволення. Окрім того, накопичуються нерівномірності в забезпеченні великих міст, маленьких містечок і сіл, різних регіонів. Там, де демократія служить клапаном безпеки, автократія або закручує гайки, або помітно слабшає. В обох випадках автократичним елітам загрожує революція, щойно зміняться два покоління.

2. Такий авторитарний режим здатен користуватися чужими інноваціями, але не здатен виробляти свої. Адже для вироблення інновацій потрібні якраз ті представники активної меншості, які так цінують свободу і розвиток. Звичайно, можна загнати їх у "шарашки", але лише на одне покоління – далі соціум просто перестане "виробляти" інноваторів,
якщо їм місце лише в концтаборі, а тим часом пасивні споживачі живуть із задоволенням.

Окрім того, країни не існують у вакуумі. Ресурси, які сьогодні становлять основу добробуту авторитарного режиму, завтра можуть виявитися нікому не потрібними через інновації, вироблені іншою країною. Навіть якщо уявити, що всі країни світу одночасно стали наслідувати подібний авторитарний підхід, нема гарантії, що якась країна не побачить для себе шанс стати інноваційною і тим перемогти.

Читайте також: Парадокс лівих: імперія зла КНР і мовчання Заходу

У принципі, підхід "добробут і порядок в обмін на свободу й розвиток" не є новим у світовій історії – наприклад, Китай епохи Цин. Але врешті він погано закінчив – корупція всередині й інновації ззовні зробили свою справу.

На завершення зауважу, що ми не маємо жодного прикладу тривалого існування такого авторитаризму: всі сучасні нам приклади ще досить молоді, подивімося на них через 25 років.