Щодо Інституту української книжки (саме книжки, а не книги). Я не розумію, якою буде політика цієї інституції щодо класичної української літератури.

Читайте також: "Реформа" від МОН: привіт Чіпці Варенику від пані Боварі

Загалом ставлення українського суспільства до нашого літературного канону викликає, м'яко кажучи, подив. У школі треба вивчати твори живих письменників, небіжчики не вітаються, бо писали вони про село й незрозумілі для теперішніх українців реалії.

Цей аргумент не витримує жодної критики. А як же бути з виданнями творів тієї ж Лесі Українки? Залишимо все, як є. Тобто й надалі вдовольнятимемося 12-томником із совковими коментарями й незвіреними текстами.

Читайте також: "Це було схоже на пастку". Чому я йду з посади директорки Інституту книги

У мене висновок один: неможливо рекламувати українську літературу з погано виданою українською класикою. Небіжчики не можуть говорити, але таке наплювацьке ставлення до них сигналізує, що щось із суспільством нашим не так. Про некрофілію суспільства свідчить не той факт, що воно звертає увагу на мертвих, а той, що воно не цінує своє минуле й не здатне ставитися до класики як до живої традиції.