"Кіборги" зібрали 22 мільйони, отже, можна вже писати й про них. 

Адептів "нінадазавідавать" та "асамівичтоснялі" прохання не турбуватися – цей допис для тих, хто хоче вчитися, як, наприклад, ми. Адже саме розбір відомих творів – найкращий спосіб навчання й самонавчання.

Фільм залишає дещо розхристані враження, але вони приходять до ладу, щойно зрозумієш, що сценаристка фільму є театральною драматургинею, всі актори теж театральні, та й режисер – із початків театральний актор і режисер, хоч і має вже за плечима не один художній фільм. 

А коли ти усвідомлюєш, що перед тобою – театральний твір, усе стає на місця. Одразу розумієш, чому діалоги здебільшого добрі, ритмічні, чому сценаристці вдалося уникнути фальшивого пафосу, хоч розмови персонажів торкаються тем патріотизму, націоналізму тощо. Усе просто – добрий драматург уміє писати діалоги, володіє ритмом і персоналізацією мови героїв. Режисери, запрошуйте драматургів писати діалоги.

Власне діалоги й атмосфера фільму, за яку відповідає режисер, створюють ефект "я забув, що дивлюся кіно", який відзначає багато глядачів. І це – основа успіху стрічки. І це велике досягнення авторів, яке в очах пересічного глядача цілком нівелює всі огріхи, про які піде мова далі.

З іншого боку, стає зрозумілим, звідки родом затягнуті сцени розмов, де герої по черзі висловлюють свій світогляд. Це – театр. Монолог Гамлета. Герой на авансцені сповідається глядачам. Усе в традиціях цього мистецтва.

Саме театральним походженням сценарію пояснюється дивний вакуум навколо бойової позиції, на якій відбувається дія – коли в глядача складається враження, що лише шестеро людей тримають усю оборону, й навіть приїзд генерала та коригування вогню артилерії по рації не змінюють цього враження. Усе просто – перед нами театральна сцена, й на ній діють лише ті, що вміщаються там.

Завдяки театральній драматургії "Кіборгам" вдалося уникнути традиційної для українських сценаріїв плутанини, коли глядач втрачає основну нитку – тут завжди (окрім лінії пошуків снайпера) зрозуміло, що відбувається та хто кому ким доводиться. І це одним зі складників успіху.

У драматурга значно більше реалізацій, ніж у кіносценариста, й тому всі зворушливі сцени тут зроблені з досвідом, глядач плаче там, де треба, і сміється там, де треба.

Читайте також: "Кіборги" – початок нового епосу

Окремо треба згадати інше важливе підґрунтя фільму – він знімався разом із серіалом, так би мовити, з одного матеріалу. Тому перед сценаристкою та режисером постала мета неймовірної складності – зробити дві повноцінні та зрозумілі версії – одно- та кількасерійну. Якщо таке взагалі можливо, то це – найвищий із усіх пілотажів.

Дорікати авторам тим, що їм не вдалося у фільмі позбавитися охвістя серіалу, не варто. Але якщо врахувати існування серіалу, стає зрозумілим, звідки взялася дивна сцена обміну полоненими, та й узагалі прояснюється вся поведінка Гіда – за його несподіваними й нелогічними вчинками ховається велика сюжетна лінія. Вона, переконані, буде в серіалі, але з фільму її неможливо викинути зовсім, і тому ми бачимо несподівану напругу при обміні полоненими, побиття Гідом іншого пораненого сепара тощо, що збиває глядача з пантелику.

Десь там у серіальній версії залишилася частина кицьки, у якої Субота приймає пологи – ми не віримо, що її просто забулися ввести у дію. Вийде серіал – перевіримо, але закладаємося, що там кицька з'являється вчасно, й поведінка Суботи зовсім не видається спонтанною.

Там-таки в серіалі треба шукати пояснення поголеній голові Мажора. Не знаємо, як ви, а ми не впізнали в лисому хлопцеві, що оговтується від контузії, Мажора, бо до того він завжди був у касці. Радше за все з лисиною пов'язаний окремий мікросюжет. Ризикнемо припустити, що Мажор мав на голові оселедця, якого поголив після сварки з націоналістом Серпнем і дорікань, що він експлуатує тему козацтва.

І труба, яка з'являється ні сіло ні впало "від волонтерів", і дивне блокування якоїсь дівчини у Фейсбуці Мажором, так само як і лінію Суботи та соціальних мереж, а заразом і великий пропущений шмат конфлікту Мажора із Серпнем – усе це знайде своє пояснення в серіалі, ми просто певні цього.

Готові також закластися, що в серіалі ви знайдете пояснення позивного "Мажор" – бо це не син багатих батьків, а лад у музиці. Є мінор, а є мажор. Адже, нагадаємо, хлопець грає на трубі.

Ну а зараз поговоримо про героїв, бо розвиток характерів в українському кіно – традиційно слабке місце.

Почнемо зі простого. Марс. Хлопець, який хоче вбити сепара. Збудовано нормально. Від підкреслено "воєнного" позивного до істерики й серцевого нападу в результаті. Причепитися є до чого, але загалом усе працює.

Субота. Професійний воїн, у якому прокидається сентиментальність у питанні котиків і любов до соцмереж. Теж правильно. Єдина вада – весь шлях розкриття його характеру залишився десь у серіалі. а до фільму потрапив лише початок і кінець. Питання викликає лише перехід Суботи з регулярної армії до добробату – він видається немотивованим. На пояснення глядачам причин такого вчинку мала працювати сцена, де солдати ЗСУ відступають із позиції, а добровольці її відвойовують – для того вона й була вигадана. Але щось пішло не так – основна ідея заплуталася між боязким Марсом, Старим із пляшкою віскі тощо.

Гід. Тут, як ми вже казали, все ховається в серіалі. У фільмі ми бачимо лише шматки, за якими можна було би спробувати відновити його історію – але, щиро кажучи, це охвістя часто заважає сприйняттю основного конфлікту фільму.

Читайте також: Стартують зйомки фільму про журналіста, який прорвав сталінську інформаційну блокаду Голодомору

Старий. На передову приходить лузер, який у кінці стає лідером. Все добре, але у фільмі не видно розвитку цієї лінії, знов-таки, лише початок і кінець. Можливо, вся історія теж залишилася в серіалі.

Псих. Герой цілком статичний. Військові психологи сказали нам, що сцени із Психом збудовані дуже правдиво, й характер справжній. Це чудово. Але цей характер мав би змінитися в результаті подій, про які розповідає фільм. Псих не міняється. Виконує роль пересувної декорації, а не героя. Єдина сцена, яка має психологічну динаміку – це та, де він не може молитися. Але оскільки ми не бачили, щоб він раніше молився, це не справляє особливого враження – хіба що серіал розкриє цей характер.

Ну й нарешті головний конфлікт характерів Мажор-Серпень. Ідея його зрозуміла – радикальний націоналіст стикається з ліберальним патріотом, у результаті націоналіст гине тієї миті, коли читає Пушкіна, а ліберал грає для нього на трубі, символізуючи шану. Однак, як нам здалося, авторам не вистачило сміливості змалювати радикального націоналіста негативнішим. Якби це була Фаріон у бронежилеті, ми би відчули справжність протистояння. Та й Мажорів лібералізм якийсь непереконливий, окрім абстрактних дорікань у тому, що "просрали країну", які в принципі можуть належати як лібералові, так і ультра-націоналісту, ніщо не вказує на протистояння. У результаті замість сутички суперечностей протистояння доброго з іще кращим. А це вже не повноцінний конфлікт, бо в ньому геть втрачається напруга. Тому деякі глядачі взагалі не звернули на це увагу й помітили лише дискусію про творчість Гоголя. З епізодів Мажора залишився незрозумілим "ступор" під час атаки сепарів з-під ескалатора – звідки він узявся і що має розповісти глядачеві.

Ну й нарешті до основної сюжетної лінії – снайпер, який залишився в будівлі, його пошуки й убивство Серпня. Тут сценаристка, на жаль, не змогла втримати інтригу. Лінія снайпера потонула в атаці сепарів із рукопашем, обміні полоненими, побитті Гідом сепара й інших подіях. У результаті на момент убивства Серпня більшість глядачів уже й думати забули за того снайпера – їм однаково, хто саме здійснив постріл, тим паче, що в інших бійців, які підходять до тіла, снайпер чомусь не стріляє. І тому наступні пошуки зі простукуванням бетону викликають питання, а знаходження тіла примушує судомно пригадувати, що це може бути.

Тут ми зупинимося, бо решта зауважень – дрібниці, які до того ж здебільшого стосуються режисерської справи й не в нашій компетенції.

До честі авторів треба сказати, що вони сприймають не тільки компліменти, але й критику фільму. Наприклад, визнають, що із позицій військової справи у фільмі є проколи. Тому ми сподіваємося. що висловлені думки нікого з них не образять. До того ж адресатами цього допису ми бачимо перш за все колег, які тільки беруться або хочуть взятися за сценарну роботу – кіно сьогодні на підйомі і як ніколи потребує кваліфікованих кадрів.

Авторам же ми просто подякуємо за те, що рівень їхньої роботи дозволяє нам вести розмову про такі тонкощі сценарної справи. Фільм можна дивитися без усіляких знижок на те, що він – національний чи, скажімо, патріотичний. Це – найкраще українське кіно, яке нам трапилося за останні кілька років. 

Тож наш розбір не має на меті полаяти авторів чи переконати читачів у тому, що фільм поганий. Це – лише самонавчання й навчання тих, хто хоче навчатися разом із нами.

Для чого? Щоб наступні фільми були кращими і щоб їх було більше.