Кілька власних думок про батьківські комітети в школах. Я їх висловлював не раз й раніше, але учорашні новини, що МОН «ліквідував» ці комітети, а навздогін, що це фейк, змусили мене повернутися до цього питання.

Хочу нагадати, що батьківські комітети зявилися дуже давно: у школах колишньої царської Росії. Маю книжку про їхню діяльність, видану іще у 1908 р. Щоправда, тоді особливого поширення вони отримали лише у приватних навчальних закладах. Ці комітети досить непогано себе почували у радянській освітній системі. Бо дуже вдало ілюстрували химеру, котра називалася - самоврядування й демократизація закладі освіти.

Хоч, насправді, жодного вирішального впливу на функціонування закладу освіти ці «органи» химерної демократії ніколи не мали. Вони, як правило, освячували ті чи інші дрібні управлінські рішення директора школи, або слугували додатковим важелем його впливу на учнів через батьків.

Читайте також: Обережно, фейк: Міносвіти спростувало новину про заборону батьківських комітетів у школах

У школах незалежної України функції батьківських комітетів суттєво розширилися. Але не за рахунок розширення їхньої участі в процесах «державно-громадського управління» через відсутність такого. А за рахунок того, що через них витискували з батьків гроші на шкільні й позашкільні потреби. Особливої актуальності ця їхня функція набула із середини 2000-х років, коли директорів шкіл і вчителів почали пресувати за те, що вони власноруч збирають батьківські кошти.

Тоді, щоб уникнути звинувачень у цьому, керівники шкіл майже повністю переклали цю функцію на батьківські комітети. Як правило, в кожному із них з’явилася група екзальтованих мамаш, які й ставали вибивалами грошей із батьків. Куди дівалися ці гроші? На це питання відповідь знають одиниці.

Мабуть, у переважній більшості випадків, все-таки на потреби шкіл чи дитячих садків. Бо закладам потрібно було виживати. Але, як свідчать численні звернення й повідомлення у ЗМІ, зібрані кошти витрачалися й на відпочинок деяких директорів, на подарунки вчителям, на усілякі застілля та інші речі, котрі дуже далекі від придбання туалетного паперу для дітей, штор для класу, ремонтів підлоги тощо.

Згадую, як кілька років тому із сейфу директора однієї гімназії уночі вкрали кілька десятків тисяч доларів. Про це багато писали ЗМІ, І хоч директриса розповідала що їй, начебто, передали гроші на зберігання (майже як у Банк), всі прекрасно розуміли, що це і були оті батьківські внески.

Багато директорів закладів освіти використовували й використовують батьківські комітети для того, щоб освятити свої не надто популярні рішення про вимоги до зовнішнього вигляду учнів, про учнівську форму, про використання дитячої праці, про зміну нормального режиму роботи установи тощо.

Й цілком зрозуміло, що подібна «діяльність» екзальтованих мамаш не могла не викликати серйозну негативну реакцію в суспільстві. Саме тому, учорашня фейкова новина про начебто «ліквідацію» батьківських комітетів, стала дуже швидко топовою. А це свідчить про суспільну підтримку ідеї їхньої ліквідаціі. Але, так не сталося…

Читайте також: Нужны ли родительские комитеты украинским школам?

Я не збираюся коментувати дії Міністерства чи заяву його прес-служби про фейковість новини. Я глибоко переконаний в одному: нинішні батьківські комітети повинні бути ліквідовані. І Дай Бог, щоб замість них з’явилися нові громадські організаціі батьків, які стануть партнерами педагогів у освітній діяльності.

ПАРТНЕРАМИ у СПІЛЬНІЙ ОСВІТНІЙ діяльності, а не партнерами по «бізнесу», сутність якого полягає у пресуванні батьків задля збирання із них коштів.