Велика наука – бути чоловіком і батьком. Думаю, що майже кожну дівчину хвилює питання: "А чи відбудеться мій благовірний як батько чи весь тягар виховання ненаглядного чада ляже на жіночі плечі?" 

Читайте також: Почему не все в жизни стоит терпеть

Запитання не нове. Та коли вам випало щастя зустріти чоловіка, який вміє не лише продукувати дітей, але й брати на себе відповідальність, знайте: в більшості випадків тата можна виростити самим, пише PenAll.

Перше і найголовніше правило – не брати всі домашні турботи на себе, оскільки батьки – це все-таки дві особи.

Як це зробити? Головне, чітко і переконливо обґрунтувати причину, через яку саме чоловік має виконувати ті чи інші обов’язки.

Повірте, якщо ваш обранець не садист і відчуває до вас як мінімум почуття поваги, то він погодиться все це робити.

Друге – якнайчастіше (бажано починаючи від самого народження маляти) давати дитину на руки чоловіку і, звичайно, казати, як маля схоже на нього, навіть коли це не зовсім так.

Передусім тому, що привчити чоловіка до немовляти набагато простіше, ніж до однорічної дитини. До того ж, кожному чоловіку притаманне природне бажання захищати слабких, а хто може бути слабшим за немовля?

Крім того, відчуття гордості за те, що маля дуже схоже на нього, може підхльоснути й почуття відповідальності, плюс викликати небувалий приплив ніжності та любові.

Звертати увагу чоловіка на те, як реагує на нього дитина. Як усміхається, коли бачить, що до ліжка підійшов тато, як простягає назустріч йому рученята…

По-третє, не критикувати чоловіка, інакше результат виявиться абсолютно протилежним. Крики "не чіпай дитину – ти нічого не вмієш" можуть назавжди відбити у чоловіка бажання торкатися її.

Всього можна навчитися. Люблячий батько просто не може зробити боляче, головне правильно взяти, покласти, піднести. Допомагаючи зблизити батька й дитину з найперших днів, ми закладаємо фундамент для гармонійних стосунків між усіма членами сім’ї в майбутньому, робимо щасливішими себе, дитину і чоловіка.

Моделі спілкування, які відпрацювались у дитинстві, стиль побудови стосунків продовжують жити своїм внутрішнім життям у душах дорослих.

Протистояння, боротьба, тиск, ультиматум, війна – це все з далеко не "джентльменського набору".

Терпимість, врівноваженість, уміння слухати та чути, дивитись і бачити – це все бажано освоїти ще в дитинстві, щоб не виходити "стінка на стінку" ні в сім’ї, ні на роботі, ні на вулиці.

А разом рухатись до вдосконалення самих себе, а отже суспільства і світу, в якому живемо.

Більшість проблем, що виникають в дитсадку, школі, як правило, пов’язані з хлопчиками. Але ми мало знаємо, що відбувається в нетрях їхніх душ, що приховується не лише від інших, але й від самих себе.. Адже за багатьма негативними проявами, починаючи з дитячої агресивної поведінки, закінчуючи конфліктами з правоохоронними органами, стоїть намагання хлопчиків відповідати однобокому образові мужнього сильного чоловіка, нав’язаному мас-медіа, рекламою, що приймається як певний код у групі ровесників.

Хлопчиків на таку агресивну поведінку штовхає потреба психологічно себе захистити за допомогою підтримання так званої маскулінної особистості. Саме через це так багато їхньої енергії витрачається на своєрідну «кругову оборону» проти світу.

«Дай здачі», «Бий першим» – ось рецепт, що його нерідко одержують хлопчики від батьків. Зрозуміти, поспівчувати, знайти компроміс, виявити шляхетність, пробачити – це все виключається з репертуару поведінки, бо кореспондується з поняттям «не мужик».

"Хай росте справжнім чоловіком, щоб в пику міг дати, кому треба, – самовдоволено говорить батько, що привів на секцію боротьби семирічного хлопчика, – а то ледве з тих танців забрав, два роки я вже терпів ці танці-шманці".

Хлопчик покірно одягає кімоно, заходить до зали. Можливо, він стане вправним тейквандистом, але музика в його душі та танець можуть просто вмерти, як і тонкі почуття, що живуть у звуках і рухах, як і часточка його душі.

Ось так, не заглиблюючись у внутрішній світ дитини, "знаючи краще", що хлопчикові потрібно в житті, дорослі не дають йому розвиватися, реалізувати свої бажання й здібності.

Так привчають хлопчиків прагнути ролі "залізного", "крутого", одягаючи на них маску "супермена", "ніндзя", "людини-павука".

Спочатку хлопчикам буває нелегко, та згодом ця маска приживається і тільки в складних життєвих ситуаціях нестримно виривається назовні те, що старанно запаковувалося роками: живі та потужні емоції.

Такі сумні роздуми мають бути зрозумілими тим, хто безпосередньо працює з хлопчиками, переймається їх проблемами.

Звичайно, "легше" любити тихе, покірне хлоп’я в оксамитових штанцях та біленьких сандаликах і до певного часу ефективно "вставляти" його в "рамки", ніж зрозуміти внутрішній світ кудлатого, непричесаного створіння з прищавими вилицями, порослими щоками, яке не миється, не пере шкарпетки, грубіянить, лається…

І батьки, і вчителі, як правило, бачать тільки агресію, гнів без бодай найменшого бажання усвідомити причини цієї агресії та гніву, руйнівних чи саморуйнівних проявів поведінки.

А найчастіше за всім цим ховається невпевненість у собі та страх. Страх бути вразливим, чутливим, страх зрозуміти свої почуття, назвати їх, прийняти як частину самого себе. Це по суті страх бути людяним.

Цей страх вони приховують за бравадою, намагаються подолати через алкоголь та "траву", іншими способами "відключити" себе.

Аби ніхто не міг подумати, що в них, крім сили, волі, впевненості, натиску, енергії, агресії, ще пульсують глибокі переживання, почуття. Адже це не "вписується" в так званий еталонний маскулінний образ.

Їхнє невміння встановлювати та підтримувати відкриті глибокі стосунки з іншими, з нерозумінням почуттів інших людей, пов’язане з однобоким уявленням про те, яким слід бути.

Саме через це так багато чоловіків неспроможні стати добрими батьками, навіть якщо б захотіли. Вони просто не знають як це, – просто любити.

Часто вони виявляють жорстокість і непримиренність до своїх синів ніби всупереч власному бажанню, і не можуть стати їхніми товаришами, відштовхують синів, утворюючи прірву нерозуміння, взаємних образ…

Емоційна "вправність" хлопчиків, їхня гнучкість є найважливішим шляхом особистісного зростання. Гнучкість полягає у вмінні ідентифікувати себе як з батьком, так і мамою, молодшою сестрою чи дідусем, тобто займати різні позиції, відчувати їх зсередини.

Вміння спілкуватись зі старшими та молодшими за віком дітьми, враховувати їхні особливості та потреби через багато років допоможе хлопцеві охоче і радісно взяти на себе відповідальність за власну сім’ю, реалізуватися в ній, бути щасливим.

Поки є можливість, батькам слід самим потихеньку вчитись у власних дітей, разом з ними розвивати емоційну мову спілкування з синами, що допоможе вистояти в "боях" підліткового періоду і дітям, і батькам, і педагогам. Іншого шляху порозуміння, як відчути дитячу радість і розчарування, боротьбу та страждання, емоційні рани та страхи, просто не існує.

Чому ми дозволяємо насміхатися над дошкільням, засуджуючи його почуття, його бажання?

Може, слід пригадати, скільки разів чули або й самі повторювали заплаканому малому: "Ти що плачеш? Як же тобі не соромно. Не можна рюмсати, ти що, дівчинка?".

Звичайно не дівчинка, а просто людина, з усіма притаманними людині переживаннями, емоціями, які мають право на існування, вираження, мають бути прийняті, зрозумілі, розділені іншими людьми, і в першу чергу – рідними та близькими.

Докоряючи малюку, що він грається в ляльки, батьки тим самим закладають фундамент майбутніх непорозумінь у власній сім’ї сина.

І це не гіпербола. А не навчившись грати в доньки-матері, хлопчики не засвоюють базових елементарних алгоритмів побудови стосунків з різними людьми.

епертуар різноманітних соціальних ролей має бути освоєний протягом дошкільного дитинства в сюжетно-рольових іграх. Почуття виховуються і в процесі читання.

Пригадаймо, як у В. Висоцького в пісні: "значит, нужные книги ты в детстве читал", – тоді можна чекати шляхетності, доброти, мужності та честі.

А чи багато татусів дбають про підбір книг для своїх хлопчиків, чи скоріше черговий автомат куплять?

Треба поспішати зрозуміти хлопчиків такими, якими вони є насправді, а не такими, якими нам здаються, чи якими ми б хотіли їх бачити.

Тоді поменшає чоловіків, котрі захищають себе через вибухи гніву та агресії в сім’ї та на роботі, не можуть установлювати близькі, відкриті стосунки, любити через те, що не навчилися нікому довіряти, страждають від самотності, занурюються у важку депресію.

Тоді проблеми, пов’язані з емоційними травмами та болями, не будуть топитися в черговій чарчині горілки.

Тоді особистісно розвинені, чуйні, здатні відчувати один одного, співпереживати та співдіяти, люди зможуть щасливо жити, відкриваючи щодень нове у світі та в самих себе, давати нове життя щасливим дітям у щасливій країні.

Читайте також: 5 вещей, которые нужно сделать, когда в жизни наступила черная полоса

Застосовуючи до буття чоловіків перефразований вислів Сімони де Бовуар, відомої французької письменниці та філософа, можна сказати, що чоловіками не народжуються, ними стають.

І для цього потрібно докладати чималих зусиль.