Я добре розумію, що таке узагальнення. Це умоглядна спекуляція (звісно, у філософському сенсі). Будь-яка абстракція уже спрощення, і використання слова "вони" без чіткого визначення меж об’єкта демонструє безпорадність, коли стикаєшся з конкретним "він" чи "вона", пише для "Тижня" Юрій Макаров

Утім, узагальнювати варто, бо це інструмент пошуку істини. Це я про покоління молодих українців, яке, здається, вперше позначило свою суб’єктність на Євромайдані й відтепер дедалі більше визначає обличчя моєї країни.

Сприйняття їх рештою українців так само дуже швидко еволюціонувало – вистачило трьох місяців – від співчуття ("побили наших дітей") до здивування й захвату, коли ці "діти" опинилися в перших рядах силового протистояння з "космонавтами". Отже, хто такі "вони"? Вони – це міленіали, люди нового тисячоліття, хоча формальний рік народження в них може починатися з 19… Це ті, кого безпосереднє свідоме перебування в тоталітарній імперії зачепило краєчком або не зачепило взагалі.

Читайте також: Куди рухається Україна: дискусія про зміни у країні

Так, формальний критерій мало що пояснює. Серед юних українців є дуже різні, як і в будь-якій уявленій спільноті. А що, хіба гопота, яка вільний час проводить, качаючи м’язи, а "робочий" – у комерційних сутичках тітушні, не міленіали? А довгоногі дівчата, які години витрачають на манікюр, а у фітнес-центр з’являються в бойовому макіяжі в надії підхопити заможного "папіка", хіба до них не належать? А просто інфантильні, безвідповідальні парубки з порожніми очима, які відпрацьовують свою магістерку, вкладаючи купюру в заліковку, хіба з іншого світу? А втім, є в цій генерації окремі представники, яких раніше серед нас не було.

По-перше, вони внутрішньо вільні. Подекуди це збиває з пантелику, бо галасливі, погано комунікують і зловживають обсценною лексикою, це факт. Але внутрішніх гальм чужого авторитету й тим паче чужої влади для них не існує. Вони відчувають, що життя багатоваріантне, і вбудовуватися в ієрархії заради ієрархій, відрізаючи для себе інші шляхи розвитку, їм не притаманно. Вони навдивовижу багато знають, значно більше, ніж їхні однолітки 20–30 років тому. Вони розмовляють різними мовами, передусім англійською, бо це інструмент їхньої комунікації зі світом, і, звісно, українською. Понад те, вони переважно українськомовні, бо не переобтяжені травмами від підозр у буржуазному націоналізмі та пісень про рушник, як їхні батьки. Інтелектуальні баталії 50-річних їх не обходять: читати Булгакова чи не читати? Байдуже, їм цікавіший Михайль Семенко. Вони встигли поїздити різними країнами й знають, як вижити в Будапешті, Берліні чи Амстердамі за 300 грн на день. Вони вміють відпочивати, "відтягуватися", знають смак алкоголю й "травички" (який жах!), хоча практично не курять. Але так само вміють працювати 24/7 і не сприймають це як подвиг.

Читайте також: Наука бути громадянином: чому маємо її опанувати

Вони патріоти, причому це для них не осяяння, не результат довгого шляху до себе, а органічний і єдино можливий стан душі. Через це їх так багато серед добровольців на передовій і волонтерів. Поняття справедливості для них не відмислене, і будь-яке порушення справедливості вони сприймають як особисту образу. Не купуються на зовнішні атрибути добробуту: дорогі тачки, годинники, сумочки та прикраси – це безнадійно застарілі ознаки старшої вікової категорії, зіпсованої важким дитинством і дерев’яними іграшками. Вони стильні без зайвого витрачання грошей! Безпосереднє багатство для них не таке важливе, як можливість самореалізації. Вони самостверджуються за допомогою не "бабок", а успішних "кейсів" (оцініть філологічну різницю!).

Байки про 40-річне блукання пустелею не зачіпають їх своєю банальністю, вони власний шлях пройшли швидше. Усе це правда: покидаючи пекло, не слід оглядатися, цього навчають міфи про Орфея й дружину Лота. Цілком має рацію Шаламов: у табірному досвіді немає й не може бути нічого корисного. Але юним українцям просто незнайома ностальгія за совком, де були "найсмачніше у світі морозиво" (з порошкового молока), чавунна визначеність, веселі пісні з репродуктора та програма "Время".

А тепер конфлікт: нинішні 50–60-річні, які становлять базу політичного, бізнесового, інтелектуального істеблішменту, до пуття не розуміють, як їм комунікувати зі своїми умовними дітьми й онуками. Політичні ток-шоу? Та облиште, вони для пенсіонерів. Проплачені демонстрації? Те саме. Тwitter? Із перекладачем. Легше заплющити очі та вдати, що їх не існує. Певний час це відбуватиметься безкарно. А потім вони просто візьмуть на себе кермо, і тоді не ображайтеся, що вас відправлять на смітник. Ну гаразд, на пенсію. Ви для них нічого не зробили. Вони вам нічого не винні.