Що є спільного у протестах в Україні, Росії, Білорусі – протестах кардинально різних за суттю, формою, причинами, можливими наслідками? Невже є щось спільне?

Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Валерій Пекар, повідомляє UAINFO.org.

Читайте також: Бракує найважливішого інгредієнта: ця помилка зводить протести в Білорусі й Росії нанівець

В усіх цих абсолютно різних явищах, які навіть порівнювати некоректно, є одне спільне: виросло нове покоління. Нове покоління, для якого Лукашенко є вічним фараоном, яке не давало згоди на путінський суспільний договір "добробут замість свободи", для якого надбання трьох українських Майданів є природними.

Це ми пам'ятаємо часи, коли Лукашенка не було, Путін тягав валізу за своїм босом, а за свободу треба було битися без гарантії перемоги. Для нинішніх 17–25-річних це все історія, а в такому віці історія 20-річної давнини видається раннім середньовіччям, а семирічної давнини – середньовіччям пізнім.

Часто доводиться чути скарги на аполітичність молоді. Але тут треба зробити два зауваження.

Читайте також: Активна меншість показала, як швидко може подолати розбіжності й об'єднатися

Перше: для того, щоб вийти на захист власних цінностей, не треба бути "політичним", бо це не про політику (ми ж розуміємо, що страшні політичні опоненти стоять за нинішніми протестами лише в уяві представників влади: Порошенко має не більше стосунку до протестів проти вироку Стерненкові, ніж "американський імперіалізм" до протестів проти Лукашенка). Це не про політику, це про цінності.

Друге зауваження: суспільні зміни ініціює дуже невелика меншість. Завжди знайдуться кілька тисяч людей, що радше готові змінити країну, ніж емігрувати з неї.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube