Навіяно матеріалом про нового очільника Конституційного суду – Станіслава Шевчука, професора Могилянки.

Внутрішній імпульс до того, щоб поділитися з освітянською спільнотою думками спричинила думка суспільно значимого діяча, яка повністю резонує з власними багаторічними порівняльними спостереженнями.

Станіслав Шевчук: «Суддя взагалі не повинен залежати від думки свого керівника. Вдумайтеся, що таке керівник судді? У нас є завкафедри, а в західних вишах кафедр немає, там тільки професора. Хто такий завкафедри для професора? Те саме голова суду – він виконує певні представницькі функції».

МЕНЕДЖМЕНТ - ОРГАНІЗАЦІЯ

У нас досі панує відомчий штамп про те, що для вчителя начальником має бути його директор/завуч, а для них – керівник органу управління освітою.

Натомість мій 44-річний досвід роботи у трьох освітніх системах (радянська, франко-алжирська та новітня українська) вперто навертає до думки, що так давно не має бути.

Читайте також: Блогерка: Підручник – аж ніяк не основне джерело знань у німецькій освіті

Більш ніж переконаний, що керівними для сучасного вчителя мають бути освітні держстандарти та персональна відповідальність, а не директор чи завуч.

Звісно, що не без живого втілення. Тільки начальником для вчителя має бути зовнішній до його закладу керівний суб’єкт – ГРОМАДА.

А від узагальненого (громада) – це громадсько-державний орган управління освітою як юридична особа, яка через процедуру відкритого конкурсу підписує з учителем трудовий контракт на роботу у тому чи іншому її (громади) закладі. При цьому громадська складова цього органу повинна мати не лише дорадчий голос, а прямодійно визначальну роль на рівних з представниками державного органу місцевої влади.

У світі розвинених освіт давно не є справою директора особисто відбирати вчителів для «свого» закладу. Директор/завуч мають бути менеджерами у комунальному/державному закладі, який громада довірила їм очолити і також відповідати перед громадою за якість організації діяльності педпрацівників закладу (не плутати з поняттям керувати вчителями). Плюс контролювати якість їхньої (вчителів) роботи, але не керувати їхньою діяльністю як такою.

ДЕМОКРАТІЯ – ОХЛОКРАТІЯ

Думаєте, що буде розгул охлократії? Адже саме під цим аргументом у нас весь час відкладається впровадження моделі справжнього громадсько-державного управління освітою. Та й не тільки в освіті, про що зокрема й говорить Станіслав Шевчук.

Ви знаєте, не буде охлократії, якщо:

- по-перше, директор/завуч організують у закладі системний внутрішній моніторинг якості діяльності вчителів та інших педагогів як незалежну щодо кожного з них процедуру;

- а по-друге, держава почне видавати документи про закінчення кожного рівня освіти виключно на підставі зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання.
Тільки при цьому потрібно відмовитися від існуючої практики, коли 1- 3 бали, з одного боку свідчать, що учень лише «знає про що йде мова, але нічого правильно виконати не може», а з іншого – такі бали вважаються позитивним результатом навчання і з ними можна подавати «документи» на вступ до університету.

ЧОМУ?

Чому я впевнений, що за описаного тут вище принципу організації справи розвалу не буде?

Тому, що:

- по-перше, бачив наживо як діє французька модель заміщення вакантних посад за моделлю «конкурс-контракт», у якій не голосують «руками» за «кращого кандидата», а призначають того, у кого найвищий бал за встановлені загально державні індикатори професійності вчителя та передбачені для нього елементи соціального захисту;

Читайте також: Запровадження моделі профільної старшої ланки дасть більше користі ніж консервація старої пострадянської моделі єдиного класного колективу

- по-друге, працюю вже майже тридцять років у новітньому українському ліцеї для старшокласників, де подібні принципи частково впроваджені і мають визнання серед наших учнів, батьків та педагогів.

Щоправда, у несприятливих формальних нормативних для цього умовах, але, натомість, за неформального сприятливого порозуміння з місцевою владою, котра ще на початку заснування ліцею була зауважила: «Допомогти навряд чи зможемо, але обіцяємо, що заважати не будемо».