Кемеровчанин Ігор Востріков – нещасна людина: відразу втратив дружину, трьох дітей і сестру, такого горя й ворогові не побажаєш. І він не просто говорить на мітингу про своє горе. Він правду каже про країну – як уміє. Вказує рукою нагору й каже – "усі ходять і мовчать, задушили людей!". Задушили!

А поруч – його сторінка в соціальній мережі. Із Путіним. Зі схваленням війни в Україні. Звичайний набір смислів звичайного російського мужика, якого ніхто не примушує нічого такого писати. Просто – так треба. Треба думати не те, що думаєш, а те, що кажуть.

Читайте також: "Америке кирдык": що публікувала в соцмережі людина, яка втратила в кемеровській пожежі всю сім'ю

Я спостерігав щось схоже, коли було захоплення заручників на Дубровці. І тоді родичі цих нещасних людей вийшли на Красну площу зі протестом проти чеченської війни. І говорили цілком розумні, чесні та правильні речі. Яких вони не говорили ані до, ані після трагедії.

Це те, чого не можуть зрозуміти іноземці або просто люди, які ніколи не жили в Росії. Росіяни нічим не відрізняються від інших у своєму сприйнятті світу. Просто в них перевернута система моральних координат. Вона стає на місце тільки в особистому горі, коли людині здається, що їй уже просто нема чого втрачати. Саме тому найвільнішою територією у сталінські роки був ГУЛАГ, а найвільнішим часом у житті людей – війна. Саме тому ми чуємо від звичайних людей правду тільки у хвилини сумного божевілля. І саме тому з високопоставленими представниками російської еліти можна розмовляти загальнолюдською мовою – у приватних розмовах вони ніколи не прикидаються, не розмовляють мовою телевізора, це просто вважається непристойним. Прикидатися у приватній бесіді, з російської точки зору, може тільки боязкий холоп. І в холопа залишається одна-єдина територія правди – його власне горе.

Читайте також: Росіянам на себе начхати, от і нам варто плюнути на них – блогер

Українці відрізняються від росіян тим, що можуть вийти на вулиці й почати говорити правду, коли б'ють і ображають чужих людей – так було під час Врадіївки або після побиття студентів. І я пам'ятаю, як іронізували над учасниками протестів росіяни з їхнім мемом "оніжедеті". Перш за все – чужі діти. Чого за чужих виходити? Свої ж бо вдома. У теплі.

Для мене ця відмінність росіян від українців завжди здавалася феноменальною. Адже вважається, що українці – індивідуалісти, а росіяни – нібито "общинний народ". Але в "общини" начисто відсутня солідарність і правдолюбство, а індивідуалісти-хуторяни заради цієї солідарності й захисту правди здатні жити на Майданах і здійснювати ірраціональні вчинки.

Я досі вважаю, що в цій відмінністі – головний шанс українців на порятунок.