Знаєте, чим мені подобається історія з Востріковим з Кемерова? Як він спочатку кричав, що йому нема що втрачати, а наступного дня сів перед камерами і став лопотати щось про майданівців, які збили його і інших з праведного шляху, як почав прикривати російську владу. Як за добу обурення змінилося на раболепство. Батько, що втратив трьох дітей, вже за кілька годин від них відмовився. Чоловік, що втратив жінку, забув про неї наступного дня. Брат, що втратив сестру, розтоптав пам'ять про неї.

Подобається мені ця історія наочністю.

Читайте також: Востриков, потерявший всю семью в Кемерево, заступился за Путина. ВИДЕО

Бо мені на початку війни кричали мої fellow Ukrainians, що росіяни невинуваті і що все це затіяв Путін. Що вони не будуть по нас стріляти. Що не прийдуть викидати нас з наших осель. Що не опустяться до мародерства і катувань.

Я тоді казала, що мало українці знають росіян. І хоч нормальні люди там є, але їхній відсоток коливається на межі статистичної похибки. Мені не вірили.

Повірили лише тоді, коли побачили, що росіяни почали робити на Донбасі. Коли перед очима постали зруйновані будинки, люди, які, лишивши все своє життя позаду, з однією сумкою втікали від "братської любові" до мирних українських міст, перелякані діти, які скручувалися на підлозі від будь-якого гучного звуку...

Проте навіть на четвертий рік війни багато українців відокремлювали росіян як народ від Путіна. І відокремлювали росіян як народ від тих російських вояків і найманців, що вбивають українців на Донбасі. Чому? Бо більшість українців просто не може собі усвідомити той рівень емоційного заціпеніння і той щабель морального занепаду, на якому вже давно перебуває російське суспільство. Так, саме суспільство, а не Путін, Сурков і Шойгу. Саме переважна більшість, а не купка відморозків-рецидивістів.

Втім той факт, що в Росії фактично не лишилося нормальних людей, не могли осягнути не лише українці. Так думала і більшість людей на Заході.

Це елемент психологічного захисту: людині затишніше вважати, що поруч з нею живуть нормальні люди, а не людожери.

Проте, як би людина не насувала собі на очі рожеві окуляри, але жахлива реальність все одно прорветься. Для когось занадто пізно – коли російський снаряд прилетить на голову. А хтось все ж таки встигне зробити висновки швидше, ніж зомбі-апокаліпсис підкотиться впритул до дверей будинку.

До сьогодні я вже думала, що частині українців так і жити з пеленою на очах, але з'явився Востріков з Кемерова. Це не Путін і не Сурков, не Кисельов і Соловйов, не Лавров і не Захарова, не Прилепін і не Гіркін. Це середньостатистичний мешканець російської глибинки. Саме тої глибинки, що народжує найманців для Донбасу, що висить в ОК та VK, що п'є бояру до втрати свідомості, проте бігає зі свічками на Пасху і голосує за Путіна.

Вони люблять Путіна, вони люблять Росію, вони люблять той режим, який збудували путінські чекісти і олігархи, їм подобається бути нащадками Сталіна, їм подобається "сильна рука", говорити лише коли дозволять, мовчати, коли накажуть, і те, що їх тримають на колінах. В них починається екстаз, коли їм показують "зелених чоловічків" і кажуть, що Крим тепер їх, коли вони бачать руїни ДАП, коли їм кажуть, що Україна теж буде їхньою, коли бачать ріки крові на вулицях сирійського Алеппо.

Читайте також: Пекар: Не будьте маленькими путіними, це не окуповується

Вони давно забули, що таке бути людиною. Вони давно не цінують життя і ще менше їх цікавить чиясь смерть. Навіть якщо вмирають власні діти – чи то на незрозумілій війні на чужій території, чи то у пожежі місцевого кінотеатру. Вся Росія – це Востріков. Зрозумійте вже це нарешті.

Війна, яку ми ведемо, це не війна з Путіним – це війна цивілізацій. В будь-який момент зомбі-апокаліпсис може опинитися на порозі вашого будинку. Не тупіть. Зробіть висновки. І будьте готові дати відсіч.