На тлі заяви Міллера про те, що транзит газу через Україну збережеться і після 2019 року, у нас зазвучали "переможні констатації", що наступу з боку Росії не відбудеться, тому що "збереження української ГТС для російських потреб виключає використання авіації і танкових армій, що необхідно для швидкої успішної кампанії". 

Це або небезпечний самообман і самовпевненість, або темник з Банкової, на якій її насельники живуть в іншому вимірі.

1. Міллер не вперше заявляє про це, і наводить саме цю цифру – 10-15 млрд. кубів транзиту через Україну після 2019 року. Наприклад, ось тут його заява від 30 червня 2017 року. 

Читайте також: Чому Росія програє війну Україні?

2. 10-15 млрд. кубів для ГТС яка по транзиту розрахована на 142 млрд. – це фактично і дорівнює нулю, оскільки зрозуміло, що при 7%-10,5% завантантаження ГТС вона буде генерувати виключно збитки, а не приносити прибуток.

3. 10-15 млрд. кубів транзиту через Україну становитиме приблизно 5%-8% від усього обсягу експортованого Росією до Європи газу на відміну від нинішнього рівня в 46%-48% протягом останніх років.Ось ці кілька відсотків та ще й з урахуванням того, кому призначений цей газ – Молдові та Румунії, – країнам які у Москві не вважають лояльними до РФ, а також кільком країнам Балкан з мізерним рівнем імпорту газу - ніяким чином не є стримуючим фактором для Росії.

4. Основні доходи Росії для ведення нею воєн проти України, в Сирії та деінде є не газові, а нафтові. Нижче наводжу дані, які я демонструю впродовж останніх років на різноманітних публічних і непублічних заходах в Україні та за кордоном.

Основна стаття доходів – експорт нафти та продуктів її переробки. Це забезпечує майже 4-кратно більше, аніж експорт газу. "Роснефть" є таким же гаманцем Путіна, як і Газпром, тільки значно товстішим і більш корупцієгенним для Європи.

5. Для наступу Росії не знадобляться фронтальні дії на просторах від Чорного моря до Чернігова. У Москві ніколи цього й не планували, хіба що тільки для пропагандистьської картинки, приблизно як і у випадку зі США – "радиоактивный пепел".

Саме тому й застосовуються технології ведення війни гібридного типу, суть яких у запуску механізму САМОРУЙНАЦІЇ противника зсередини його ж зусиллями. Ось це ми й спостерігаємо впродовж останніх років, а саме після Мінська-2.

Завдяки Мінським домовленостям Росія репозиціонувала себе як посередник і миротворець, подібно Німеччині та Франції, і перезапустила механізм руйнації України через учасників політичного процесу, де сформована 5 колона, через корупцію, через розгалужені агентурні мережі, "Украинский выбор" тощо. 

6. Перемога у гібридній війні необов'язково означає встановлення повного воєнного контролю над територією противника. Перемогою є хаотизація противника, його дисфункція, втрата підтримки його союзниками та партнерами, позбавлення потенціалу розвитку через схеми відтоку капіталу, розкрадання бюджету.

7. Росія зберігає для себе опцію точкової, безконтактної війни проти України за зразком операції США та НАТО 1999 року проти Югославії. Кремль має психологічний комплекс з цього приводу. Саме цього найбільше хочеться Кремлю і початком сирійської кампанії він демонстрував це. Але для цього потрібно відійти від концепції гібридної війни.

Цього Кремль собі дозволити не може, адже "все, что нажито непосильным трудом" (пропагандистсько-політико-дипломатичним, що багато ким сприймається у світі, і не тому, що не розуміють, що відбувається, а тому, що ТАК ЗРУЧНО) - "ихтамнет" – буде коту під хвіст. Після втручання в американські вибори, невдалої спроби перевороту в Чорногорії, а особливо в контексті справи Скрипаля, це небезпечно для Росії. "Ихтамнет" ще продовжує бути капіталом.

8. Капіталом продовжує бути теза про Україну як ненадійну транзитну ланку, оскільки там "громадянська війна", "хунта", "нацисти" і таке інше. Тому усі дестабізатори, що можуть працювати на це, будуть використовуватись. У тому числі й можливість точкових ударів.

Звісно під відповідним пропагандистським прикриттям і подачею. І, мовляв, хочете ви у Європі чи не хочете, а доведеться цю ризикову територію обійти. Ніякої політики, мовляв, виключно, ризик-менеджмент. 

9. Наостанок. Тим хто призабув. Згадайте карти "проекту "Новоросія" та ГТС України. Тоді ви зрозумієте, що "недоторканий" газотранзитний статус України не брався до уваги.

Якби цей проект вдався Москві, то важливі газотранспортні комунікації та райони газовидобутку виявилися б під контролем ворога ("Харківська народна республіка").

Читайте також: "В оболванивании народа участвует каждый", - Муждабаев

Тоді, у 2014-му завдяки суспільним зусиллям, добробатам, нашій армії (згадайте хоча б рейд 95-ої оамбр), волонтерам "проект "Новоросія" був локалізований в межах "Луганди" та "Донбабве". 

Зараз Росія, по суті, пробує реанімувати цей проект, розширивши його масштаб на всю Україну, використовуючи, з поміж іншого, "корисних ідіотів" на Банковій, "під куполом" та в регіонах.