Українські дороги – притча во язицех. Якщо хтось з тих, хто читає зараз ці рядки, запитає, коли ж на них настане лад і стануть вони, як у Європі, відповідь можу підказати: за нинішніх умов – ніколи.

Так-так, ніколи, взагалі ніколи, навіть якщо завтра на них викласти весь бюджет та призначити розстріл за розтрату наліво бодай одної гривні.

Все впирається у відсутність контролю за експлуатацією.

Читайте також: П’ять транспортних новацій, які потрібні мобільним громадянам

Наприклад, цього року ямковий ремонт лише однієї Одеської траси (яка, мабуть, є рекордсменом серед українських доріг за сумою грошей, яку на це все витрачено) коштував 300 млн грн. Поточне будівництво тільки в Одеській області вартуватиме ще 200 млн грн. Скільки коштує нескінченне капітальне будівництво цієї траси в Київській області (що відбувається на гроші ЄБРР) – не відомо, але враховуючи його масштаби, йдеться мабуть також про суми в сотні мільйонів гривень.

При цьому, різниця в ефективності помітна дуже добре. От як це роблять в Київській області. Тут турецький підрядник кладе чотири смуги асфальту за добу на довжину в кілометр, при тому, що товщина покриття – 20 сантиметрів.

А от як це виглядає в Одеській області. Це Хаджибейський лиман. Роки три тут нічого не зроблено. Цього року таки обіцяють зробити.

Ну, ви зрозуміли, правда? В дорогу щороку вкочуються мільярди.

Але оскільки немає вагового контролю за фурами, то все це намарно, оскільки перенавантажені зерновози вбивають дорогу за один лише серпень, бо коли асфальт гарячий, 70-тонна вантажівка перетворить його в колію. Зима довершить почате. Додайте сюди корупційну складову та не завжди якісну роботу – і отримаємо на виході результат.

Читайте також: Время хороших дорог в Украине должно однажды наступить

Доходить до смішного – оскільки ремонти тривалий час не робилися або робилися абияк, навіть самі дорожники не знають, який відсоток дороги постраждав від фур, а який – від корупції, недбальства, неякісної роботи.

Ось, наприклад, новий керівник Одеського обласного агентства автомобільних доріг, який намагається з’ясувати ситуацію, прямо каже – не можливо підрахувати, яка доля в збитках по дорогах вантажівок, а яка – банальної відсутності ремонту. Звідси, не зрозуміло, які ділянки слід перш за все закривати постами вагового контролю. Ну і так далі. Результат – нові проїзди перенавантажених машин і нові руйнування.

І це при тому, що самі пункти вагового контролю коштують копійки, у порівнянні з ціною ремонту доріг. От, наприклад, такий пересувний пункт з генератором та вимірювальним обладнанням коштує 200 000 гривень. Це прийнятна сума для бюджету великого села або СМТ, яке страждає від проїзду великогабаритного транспорту, що таким чином оминає стаціонарні КПП. Заміри тут займають 5 хвилин – такий пост може зберегти дорогу в районі або навіть цілій області, якщо ті, хто возить перенавантаження, знатимуть, що такий пост на конкретній дорозі працює.

Читайте також: Ремонт дорог в Украине: станут ли они лучше

Але поки такі комплекси або їх електронні аналоги з камерами фіксації номерів вантажівок не запрацюють на всіх дорогах, порядку на них ніколи не настане, а сам факт масового проїзду перевантажених фур буде використовуватися як виправдання неякісних доріг.

І це коло може бути розірване тільки силами територіальних громад та місцевих активістів.

Це – АЛЕ не останнє. Тому що таких кіл пекла, як неякісне виконання робіт та корупція, я навіть в цьому не торкався. Це – окрема пісня, яка, як то кажуть, «не кончаєтся». На жаль.