Про гібридну війну не слід забувати ані на хвилину. Жодна інформація не може прийматися на віру, от просто-таки жодна. Кожне повідомлення або посилання має перевірятися на токсичність. Надто коли йдеться про "зраду" в найширшому сенсі, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Днями розійшлася новина про лист групи американських нардепів до їхнього МЗС стосовно викривлення та заперечення Голокосту в Польщі та Україні. 56 обранців народу США (із 435 членів нижньої палати Конгресу це 13%, якщо комусь ліньки лізти в калькулятор) – це не така мала цифра, щоб нею нехтувати, коли йдеться про найвпливовішого партнера України, а тема антисемітизму надто болюча незалежно від інформприводу. Щоправда, при наближенні виявляється, що лист обмежується, так би мовити, оціночними судженнями, які здебільшого повторюють тези кремлівської пропаганди, жодного свіжого факту чи навіть "факту" в лапках. Утім, резонанс, як і очікувалося, був чималий, звісно, передусім у Росії, потім і в нас. "Поганку" довелося спростовувати міністрові внутрішніх справ Авакову та директорові Інституту національної пам’яті В’ятровичу.

Читайте також: Хто в Європі не любить євреїв, або Чим може пишатись Україна

Малювати українців як взірцевих антисемітів почали задовго до народження автора звернення конгресмена Роу Канна. Можливо, 41-річний син іммігрантів з Індії справді щиро переймається порушенням прав меншин у світі, але є підозра, що його використали як "корисного ідіота": пункти обвинувачення збігаються до коми зі вкиданнями московських солов’їв, до того ж поширення новини почалося з російських сайтів. Це дає змогу відстежити "маячок", залишений через недбалість запоребриковими працівниками клавіатури й миші: у вихідному повідомленні конгресменів помилково названо сенаторами (суттєва різниця для американця й ніяка для ерефівських неуків), і той ляп у заголовку далі почав гуляти в Україні. Висновок: забудьте. Не вперше й не востаннє.

Ні, не так. Українці не білі й не пухнасті, як не білі й не пухнасті німці, французи, англійці й самі американці. Інша річ, що ставлення до практик дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті в історії того чи іншого народу вимірює його дорослість. У такому сенсі нам ще є над чим працювати. Зрештою, саме слово "погром", яке ввійшло до словників різних мов світу, має, перепрошую, українське походження. Але доведеться повторити: робити з українців упродовж усієї нашої історії погромників почали свідомо ті, кому це було вигідно, і найбільше тут відзначилися комуністичні ідеологи. Що ж до нинішнього рівня міжетнічного напруження, то рубіж його усвідомлення позначив Євромайдан. Саме там стало зрозуміло, що Україну не лише називають своєю, крім власне українців із діда-прадіда, євреї (мем "жидобандерівці" найкраще це ілюструє), кримські татари, білоруси, вірмени й узагалі всі, хто шанує наш прапор, герб і гімн, а й готові віддавати за неї своє життя буквально фізично.

А що, хіба є дим без вогню? Отож-бо, в умовах гібридної війни це неважко. Трохи вбік: моя подруга Тетяна Кохановська, аналітикиня центру "Майдан Моніторинг", помітила цікаву річ: дискусії щодо перспективи автокефалії УПЦ одразу після оприлюднення президентом цієї новини велися в українському сегменті соцмереж вельми жваво, але цілком помірковано, конструктивно. Їхній градус був нижчим на кілька порядків, ніж зазвичай. У чому причина? Тетяна помітила, що в обговоренні зовсім не брали участі дописувачі з-за східного кордону. Чомусь кремлівських ідеологів новина заскочила зненацька, і вони виробляли позицію, тож і російські ЗМІ впродовж кількох днів наче в рот води набрали. Це наочно показує, яку роль інтервенти відіграють у нібито цілком внутрішніх наших сварах.

Читайте також: Що ховається під маскою "розвою українського фашизму" в Ужгороді

Понад те, коли Нацполіція затримала красунчиків із ОЗГ "Торпеди", які відзначилися демонстративними актами вандалізму проти, зокрема, синагог та інших єврейських (і не лише єврейських) об’єктів у різних містах. Усім стало зрозуміло, що роздмухування ворожнечі в Україні – один із напрямів цілеспрямованої роботи Кремля. Це не ексцес, не випадковість, це фронт. Ба більше, чи не є гучні ксенофобські акції крайніх правих маргіналів (хоча щодо їхньої "правизни" є серйозні питання), які прикидаються ветеранами, так само частиною диверсійного плану Москви?

Два місяці тому було опубліковано результати дослідження американського Pew Research Center щодо соціальної дистанції (одне з визначень ксенофобії) в країнах Східної Європи. І що? Виявилося, що за рівнем антисемітизму українці тримаються на останньому місці: 5% проти 14% у Росії й 18% у Польщі! 5% – це суттєво, але не критично. Зрештою, як казав видатний єврей і видатний українець Зеєв Жаботинський, у нас є право мати своїх мерзотників.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram