Про мову, любов та ненависть.

Вчора в Брюсселі ми зробили проект, присвячений Голодомору. Ми нагодували дипломатів, європарламентарів, туристів, бельгійців, людей з усього світу, стравами, які українці готували у ті страшні часи. Супом з кори дерева, млинцями з лушпайок та хлібом з трави. Ми розказали про трагедію українського народу мовою, яку розуміють у всьому світі. Мовою їжі. Через годину після початку акції до нас долучився Жорж Дальмань, депутат Бельгійського парламенту, який вже робив звернення щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. 

Ми отримали понад 100 публікацій за декілька годин – від твітів парламентарів до анонсу в американській Politico і па-дам – тексту на Лента.ру та Утро.ру, де було написано, що "українці влаштували в Брюсселі голодомор". Я вважаю – це успіх.

Вся комунікація проекту Uncounted відбувалася 5 мовами – українською, англійською, французською, німецькою та нідерландською. Останні три – офіційні мови Бельгії. 

Але було одне "але". У себе на фейсбуці я зробила стрім, в якому говорила російською. Не на сторінках проекту, не на сторінках агенції, не в пресі, у себе на сторінці. 

Читайте також: Ніцой: Я будую навколо себе український світ. Як можу. Як умію. Не завжди так, як комусь подобається

Цього вистачило, щоб в коментарях мені влаштували аутодафе. 

І вже було все одно, що це за проект, хто я, чи я окупант, чи я вже три роки тільки те і роблю, що популяризую все українське. Головне – ворожа мова. Знищити, спалити, закрити їй рота. 

З цього приводу я порушу своє святе правило не писати про погане. Любі усі. Просто знайте, що любов до мови ніколи не з'являється через ненависть. Якщо ви змушуєте людину говорити українською, вона ніколи не буде відчувати до цієї мови приязнь. Через заборону, через тиск, через коліно, вийде тільки одне – прихована ненависть.

Я переконана, що мова приходить через любов. 

Я народилася в російськомовній родині. Я говорила російською все своє життя. Я читала Франка та Шевченка, Багряного та Осьмачку, але я не відчувала ні-чо-го. Поки не зустріла Івана Пилиповича Ющука. Геніального вчителя, який закохує в мову усіх: тих, хто говорить бездоганно і тих, чий максимум – "останівка". Ющук будь якій людині одразу пропонував: "давайте говорити українською, у вас така чудова мова!". І як би людина не говорила, навіть якщо робила по три помилки в кожному слові, він завжди відповідав: "Це геніально! У вас геніальна мова!" Через три роки навчання українською говорили всі. 

Мій рідний брат та партнер Александр Тодорчук перейшов на українську мову в січні 2014 року і з тих пір не сказав жодного слова російською. Але він ніколи не примушував мене. Жодним словом. Жодним поглядом. Він дарував мені книжки Жадана, він писав мені надзвичайні листівки, він на наших днях поезії в агенції читав напам'ять довжелезні прекрасні вірші. З ним у 99 випадках зі 100 я говорю українською. 

Як говорю з командою, з клієнтами, з журналістами, з друзями та знайомими. 

Вчора я перенервувала, бо ми не спали 3 ночі поспіль, готуючись до акції. Ок, я зробила російською стрім. Після якого отримала три десятки коментарів та погроз від росіян. Бо я роблю проект проти Росії. І сто коментарів від українців, бо я роблю проект... проти України, адже говорю російською мовою. 

У книжці "Всі брешуть" є яскрава глава про те, як соціологічні дослідження в США показували надзвичайно низький рівень терпимості до расизму. А потім фахівці проаналізували запити в гугл і зрозуміли, що один із найпопулярніших – "анекдоти про нігерів". 

Ми можемо робити вигляд, що все супер, що українська мова перемагає, але чому аналітика гугл показує, що населення України масово шукає російські серіали, користується Вконтакте і слухає Стаса Міхайлова? Можна обманути колег, друзів, навіть себе можна спробувати, а гугл – ні. Бо там ви справжні. (До речі, пости російською завжди набирають вдвічі більше лайків, це так, до роздумів).

Ми можемо скільки завгодно поливати у фейсбуці брудом тих, хто говорить російською. Ми можемо нівілювати будь які досягнення, навіть якщо вони зроблені на честь України. Ми можемо робити вигляд, що якщо всі українці масово перейдуть на українську мову, то країна розквітне, наче весняна квітка. 

Але ви і самі знаєте, що це не так. Що є купа лайна, яке говорить українською і позиціонує себе, як відданих патріотів.

Проте, ці "патріоти" крадуть, знищують, а в кращому випадку – не роблять нічого. Якщо судити про патріотизм тільки за мовою – то вам потрібно розіп'яти тисячи людей, багато з яких мають олімпійські медалі, світові премії, які приводять в Україну інвестиції, рухають її вперед та піднімають її прапор над усім світом - на палаючому Майдані, на вершині Евересту, на трибуні ООН.

Я люблю свою країну. Я хочу робити проекти для України та в її ім'я, як ми робимо в Gres Todorchuk PR вже 3 роки. За цей час ми реалізували понад 50 ініціатив – від популяризації українського традиційного костюму в Щирих до Дня української казки. 

Читайте також: Українська мова – дієвий інструмент нашого захисту

Я дуже хочу, щоб ми усвідомили, що не всі, хто говорять російською – вороги. Як і не всі, хто говорять українською – друзі.

Я хочу, щоб ми поширювали мову через любов. Бо ненависть знищує, а любов – створює.

Якщо ви хочете, щоб Україна говорила українською – пишіть історіями, пишіть прикладами, пишіть віршами, пишіть у коментарях так, щоб захотілося вас обійняти, щоб захотілося вже від завтра говорити тільки українською. 

Українська звучить неймовірно, коли нею говорять про любов.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram