Писати зрозуміло, аргументувати свою думку та поважати інших – найцінніші навички американців. Про це в блозі Голосу Америки пише Тетяна Ворожко

Будь-яка освіта дає не лише знання, але і навички, які потім використовуються в роботі та повсякденному житті. Наприклад, навчання на факультеті історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка допомогло мені розвинути короткотермінову пам’ять: після запам’ятовування до іспиту цілих книг, тепер, коли я як журналістка висвітлюю ту чи іншу подію, мені дуже швидко зібрати інформацію, запам’ятати і без запинки переповісти в прямому ефірі. Також я навчилася дивитися на будь-який феномен – соціальний, культурний, чи політичний – в історичному контексті та полюбила читати історичні книги.

У США я навчалася на магістерській програмі (graduate degree) на факультеті Журналістики Огайського Університету. Але навички, про які мова піде нижче, не є притаманними саме журналістам. Вони є універсальними, їх набуваєш завдяки американській та взагалі західній освіті. На деяких з цих вмінь почали акцентувати в сучасних українських школах, але вони були відсутні в радянських школах і більшість дорослих ними не володіє чи володіє погано. До речі, вони не є поширеними і в інших країнах незахідного світу – нас, іноземних студентів, відправляли на спеціальні додаткові класи, аби ми їх опановували в пришвидшеному режимі. Втім, я вважаю, що сьогодні ці навички потрібні кожному, аби бути повноцінним членом сучасного, глобального суспільства.

Правильне розуміння тексту та написання зручних для розуміння текстів

В американських школах не замірюють із секундоміром, скільки слів на хвилину читає першокласник. Головне – розуміння тексту. Навіть предмет у молодших класах так і називається – Reading and Comprehension (Читання та розуміння). Під текстом для наймолодших будуть питання, які вимагають від дитини відповіді, хто є головним героєм, що він зробив та, головне, чому. А вже з другого класу дітей просять писати короткий зміст творів (summary).

Писати такі короткі конспекти від нас, іноземних студентів, вимагали на спеціальних додаткових уроках. Цікаво, що для мене та інших учнів зі Східної Європи в нашому класі це не було проблемою. А от для студентів з азійських країн це завдання було справжніми тортурами. “Як це виділити головне в тексті?” – не розуміли вони викладача. “Якщо б там було б щось зайве, автор би цього не писав!”

Читайте також: Світ змінився на наших очах, а ми вперто тримаємось зубами за рудименти сторічної давності

Школярів та студентів вчать читати та розуміти наукові статті, у першу чергу, –  соціологію та статистику. Що таке статистична вибірка? Чим середньостатистична величина вирізняється від середньозваженої? Як відрізнити якісне дослідження від неякісного? (Підказка – дивитися на методологію). І ми мали без кінця писати анотації наукових статей.

До речі, радянське “Що хотів сказати автор своїм твором?” я вважаю шкідливою вправою. Школярів таким чином вчили шукати соціально-політичний підтекст, який там міг бути, а міг і не бути – іншими словами, додумувати за автора. Краще розглядати те, що автор своїм твором зумів сказати.

У США також вчать писати максимально зрозумілі тексти. З першого ж абзацу – бажано з першого речення – читачеві має бути ясно, про що цей текст. Одна думка – одне речення. Один аргумент – один абзац, де в першому реченні аргумент наводиться, а в решті – підкріплюється. У журналістській статті усе головне – хто, що, коли, де, чому і як (принцип 5 W + H – who, what, when, where, why, and how) – на початку.

Чітка структура тексту спрощує розуміння і економить час. Американські викладачі нам пояснювали, що не обов’язково повністю читати наукові статті – можна тільки перші речення в кожному абзаці. У крайньому випадку достатньо ознайомитися з анотацією. Так само газету можна переглянути всю, а уважно прочитати – 3-6 статей, аби бути в курсі основних подій.

Звичайно, що не всі ці принципи розповсюджуються на художню літературу та поезію.

Презентація

“Перше, чого вас навчать в американському університеті, – сказала нам, одержувачам стипендії на навчання в США, на орієнтації в Києві колишня випускниця, – виступати з промовами, де завгодно і на будь-яку тему”.

І це правда. Робити презентації американські учні починають вже з другого класу. І це не переказ глави з підручника, а самостійно підготовлений текст, який самому хочеться, аби уважно вислухали.

У мене з публічними виступами проблем ніколи не було – в групі продовженого дня у першому класі вчителька ставила мене до дошки, аби я розважала казочками, які я на місці вигадувала, однокласників – але якісь додаткові прийоми в американському університеті я все ж засвоїла. Наприклад, поставити на початку виступу аудиторії питання чи розповісти історію. Сказати зразу, яка мета виступу та про що саме в результаті дізнаються слухачі. Кожні 7-10 хвилин – жарт. Дивитися то на одного слухача, то на іншого. Загалом на цю тему написано безліч книг, і, якщо є що говорити, техніку засвоїти не важко, але важливо нею і не нехтувати.

Читайте також: Лікарчук: ще один крок до повного знищення ЗНО

До речі, багато хто навіть у Штатах вражений красномовством школярів, які пережили стрілянину у флоридській школі, а тепер виступають за обмеження обігу зброї. Так їх цьому вчать в школі! Ми, в Українській редакції Голосу Америки, багато разів помічали, що американці, яким ставиш на вулиці питання, можуть і не володіти темою, але все одно щось скажуть на камеру – впевнено і завершеними реченнями. А в Україні навіть експерти, які говорять на знайому для них тему, часто з труднощами пробираються до основної думки через хащі зайвих слів та звуків.

Швидке друкування на комп’ютері

В американських університетах значну частину бібліотек займають столи з комп’ютерами, за якими студенти працюють над письмовими роботами. В перший раз, відкривши Word і почавши друкувати, я раптом відчула, що інші відвідувачі припинили свою роботу і дивляться на мене. У чому справа?! Подивилася в дзеркало – з обличчям все ОК. Одяг - теж на місці. Все, що має бути застібнуте - застібнуте. Раптом до мене дійшло – я друкувала двома пальцями. Всі інші – зі швидкістю професійної друкарки.

“Ти так довго не протягнеш”, – зробила висновок моя наукова керівниця. Вона порадила негайно йти в лабораторію, де стояли комп’ютери зі спеціальною програмою для опанування швидкого друку. Там я знайшла інших бідолашних іноземних студентів без правильної “розпальцовки” для клавіатури. Усіма десятьма пальцями я так і не навчилася друкувати, але все одно роблю це набагато швидше, причому англійською в мене виходить краще, ніж українською. І це дійсно важливо. Нам на тиждень, в середньому, треба було писати 30-40 сторінок різноманітних письмових робіт.

Читайте також: Лариса Ніцой: У нас є дуже крутецькі школи. І їх багато

У США дітей вчать друкувати вже в школі. Американська журналістка Меган Келлі (FOX, NBC) у своїх мемуарах писала, що мама змусила її взяти класи з швидкого друку двічі. І, частково, саме цьому навикові вона завдячує кар’єрними успіхами – спочатку в юриспруденції, а потім – на телебаченні.

З пропозицією запровадити в українських школах класи швидкого друку до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, під час його спілкування з українською діаспорою, звернулася тоді 10-річна дівчина Міла Ламах, яка тимчасово проживала з мамою у Вашингтоні. Прем’єр, мені здалося, її не зрозумів.

Абсолютне табу на плагіат та списування

Найлегший спосіб вилетіти з університету чи зруйнувати свою кар’єру на Заході – це видати чужі думки за свої, списати чи іншим способом махлювати. Американські студенти і так це знають, а нам, іноземцям, про це весь час нагадували. Існують програми перевірки наукових текстів на плагіат (до речі, одна з найпопулярніших розроблена українцями) і немає нічого гіршого, ніж бути спійманому на плагіаті. Ходити в піжамі – можна, сперечатися з викладачами – можна, списувати – ні.

Велика увага в американській освіті приділяється роботі з джерелами, правильному їх позначенню в тексті, а також – навичкам перефразуванню. Довгі цитати не вітаються, а при переповіданні чужих думок власними словами все одно треба посилатися на їх автора.

Навіть у третьому класі при підготовці презентації про бульдогів мій син мав зазначити джерела. Він написав “Інтернет”, що зійде для дев’ятирічної дитини, але далі буде вимагатися більша конкретика.

Зараз в мене це вже настільки сидить в підкірці, що я починаю панікувати, навіть коли раптом хтось реагує на чужу статтю, яку я розмістила в своїй стрічці в Фейсбук, як на мою власну.

Вміння дебатувати – логіка та повага до опонента

У США з наймолодших класів дітей вчать формулювати, представляти та захищати свою позицію. І робити це так, аби не посваритися з опонентом.

Найулюбленіші заняття мого сина в школі – "сократичні" семінари. Їх головні принципи, як пояснили нам на батьківських зборах, – структурованість, застосування правильних логічних прийомів і гнучкість. Діти звертаються один до одного на містер і міс та вчаться опонувати надзвичайно ввічливо.

Також розбирають, які аргументи можна використовувати, а які – ні. Припускаю, що “всі так думають” або “завжди так було” – не аргумент. Звичайно, що формальні закони логіки вивчають та навчають ними користуватись вже у старшому віці. І головне – дітей вчать не боятися змінити свою точку зору, якщо опонент має кращі аргументи!

Читайте також: Наша задача – не дать нашим детям провести 34 тысячи часов в устаревшей системе координат

Дебати у США – це і частина навчального процесу, і вид позашкільної діяльності у вигляді клубів дебатів. В університеті нам, звичайно, висновки власних досліджень теж треба було захищати перед рештою курсу і професорами – грамотно і без агресії.

Вміння дебатувати взагалі у США, де професія юриста є надзвичайно престижною, а суд – це практично вистава, дуже цінується. Але також цінується і вміння уникати дебатів там, де вони не потрібні. “Let`s agree to disagree” (погодимося у тому, що наші думки розходяться) – золоті слова в англійській мові.

Всі ці навички прищеплюють повагу до іншої людини, іншої точки зору та інтелектуального продукту, який цінується не менше, а часто навіть більше, ніж матеріальні об’єкти.

Звичайно, не всі американці достеменно володіють всіма цими навичками. Але критична маса людей робить це достатньо добре, і це дає можливість суспільству аналізувати та проговорювати різноманітні явища та зміни, уникаючи чи виправляючи крайнощі, а, також, повага до думок та ідей сприяє прогресу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram