По одному з кожної сторони, хоча ділити сім’ї, громадян України на різні сторони конфлікту неправильно. Але ще складніше усвідомлювати, що війна забирає життя тих, хто ніколи не стане дорослим.

До цього часу складно порахувати скільки точно забрала ця війна, – цифри називаються різні – у березні 2018 року Ірина Геращенко назвала цифру в 138 дітей. У тому ж березні Порошенко заявив про 242 убитих війною на Донбасі дитини. Відповідно до досліджень нашого Інституту, проведеного ще у червні 2016 року нараховувалось 246 дитячих доль, які забрала російська агресія в Україні. Це з урахуванням 80 дітей, які загинули у збитому 2014 року росіянами Боїнгу над Донецьком.

Читайте також: Влада відмовляється виплачувати два мільйони за зруйноване в АТО житло

Останні дві жертви – зовсім різні випадки, різні сигнали, але одна причина. Загибель під обстрілами російських окупантів та вибух гранати в рюкзаку в окупованому Дебальцевому. Що стало головною причиною цих смертей по різному трактується по різні сторони конфлікту (частина людей в окупації продовжують вважати, що не Росія, а Україна розпочала війну). Але є спільний знаменник, який сприймається по обидві сторони лінії розмежування – це війна. Бо навіть вивести усіх дітей із зони обстрілів, – це не гарантія безпеки, а лише зниження загроз.

Ніхто не гарантує, що граната в шкільному рюкзаку не вибухне за сотні кілометрів від зони конфлікту. Бо війна живе своїм життям. І часто – уже незалежним від бажання Кремля. І треба бути готовим до того, що навіть через 10 років після повалення режиму Путіна і деокупації, ця війна продовжуватиме убивати, бо вона живе у домашніх схронах і у головах.

Це жодною мірою не означає, що треба здатись, щоб закінчити війну. Але означає, що треба очистити схрони і голови на мирній території від зброї та насилля.

Схрони від гранат. Дайте людям можливість здавати не в межах місячника здачі зброї, а за реальні гроші "сувеніри", які привезені з війни. Чи краще хай їх викуповує кримінал або вони зриваються під час п’яних розбірок у генделиках?

Читайте також: Інформаційна окупація. Про нас самих нам розповідають з точки зору наших вбивць – Забужко

Голови від насилля. Війна – це величезна трагедія з поодинокими вкрапленнями героїзму. До речі, часто непоміченого, інколи надуманого. Але війна – це однозначно величезна трагедія. І для народу в цілому, і для конкретної людини, яка її пережила. А діти живуть іншим, і до цього їх підстрікає, насамперед, уявлення про війну, породжене ура-героїчними художніми фільмами. Вони лише формуються, і як губка всмоктують усі сигнали, які йдуть з дорослого життя. І для них насильницькі методи сьогодення – це не тимчасове відхилення, а норма. Норма, яку вони можуть сповідувати усе життя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram