Світ із напруженням очікує майбутньої зустрічі президента Сполучених Штатів Дональда Трампа із північнокорейським лідером Кім Чен Ином. Чи вдасться домовитися про денуклеаризацію Корейського півострова? Чи виправдаються очікування обох учасників саміту? Чи не призведе крах цих очікувань – якщо вони виявляться завищеними – до ще серйознішого конфлікту?

Але за кілька днів до знаменної зустрічі відбулася подія, яка претендує на появу в підручниках історії з куди більшою ймовірністю, ніж спілкування американського президента з диктатором бідної ізольованої країни. Ця подія – сварка західних лідерів після саміту "Великої сімки".

Насправді важко пригадати, коли президент Сполучених Штатів обмінювався настільки жорсткими заявами з керівниками провідних країн цивілізованого світу, до того ж – найвідданіших союзників Сполучених Штатів.

Керівники Франції, Канади та Великої Британії виявилися співзвучні в своїх оцінках вчинків президента США. Керівники Німеччини та Японії висловлюються обережно, але їхні позиції в цілому збігаються з поглядами інших лідерів. І навіть новий італійський прем'єр, який може спробувати розіграти карту Трампа, не може не розуміти, що економічні інтереси Італії не збігаються з інтересами США у версії американського президента. А економіка у світі нерідко керує політикою.

Читайте також: Основи західної спільноти під загрозою незворотного пошкодження

Ізоляція Північної Кореї – це проблема перш за все її жителів, заручників жорстокої неосвіченої диктатури. Ізоляція Сполучених Штатів – це справжнісінька катастрофа. Глобальна катастрофа. Тому що в разі цієї ізоляції, в разі конфронтації із союзниками США не можуть грати роль лідера цивілізованого світу. Тому що цим розходженням інтересів можуть скористатися – й уже користаються – авторитарні режими від Москви до Тегерана. Тому що безвідповідальність західних лідерів завжди приводила до катастроф глобального масштабу.

Але, власне, займатися голосінням немає ніякого сенсу. Цей конфлікт можна було легко передбачити в день обрання Трампа президентом США – й ось він нарешті стався. Із цього конфлікту потрібно робити висновки, а не займатися голосінням.

Потрібно зрозуміти, що ніякі консервативні радники в зовнішній політиці не зможуть повністю "виправити" курс Трампа – тому що вони не впливають на його рішення щодо економіки. А економічна команда Трампа – судячи з її реакції на саміт "Великої сімки" – близька за поглядами й уявленнями про світ до свого президента.

Потрібно не втішати себе ілюзією, що американського президента може зупинити в усіх його діях Конгрес. Не може. Якщо Трамп захоче знову запросити Путіна до "Великої вісімки" – цьому суперечитимуть інші учасники формату. Але якщо Трамп захоче зустрітися з Путіним сам – йому ніхто не перешкодить. Фраза "ми тут світом керуємо", яку виголосив Трамп, коли пояснював своє бажання бачити Путіна за столом переговорів, – це концепція Путіна, а не Трюдо або Макрона. Тому американському й російському лідерам неважко буде зрозуміти один одного. Домовитися по суті – так, складно. Але розмовляти в одних категоріях – просто.

Читайте також: Росію чи Китай – кого боятися більше?

Ще один дуже важливий висновок, який належить зробити перш за все українським політикам – розраховувати потрібно перш за все на самих себе. Українські політики десятиліттями жили в упевненості, що виконання рекомендацій Москви гарантує їм політичне виживання. Після 2014 року в свідомості багатьох Москву змінив Вашингтон.

Так ось, варто зауважити, що єдиного центру ухвалення рішень більше ніде немає.

Тільки маневри між впливовими гравцями, тільки вміння використовувати їхні розбіжності, тільки бажання відстоювати перш за все український інтерес принесе успіх у будь-яких відносинах – і з американцями, і з європейцями, і з росіянами.

Насправді конфлікт Заходу для нас – не тільки випробування, але й шанс. Шанс побудувати країну, яку хочемо побудувати ми, а не країну, яку пропонують нам інші.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram