Спорт, як і церква, є невіддільним від політики. Подобається це комусь чи ні. Як казав в одному давньому інтерв’ю Нельсон Ледскі, голова організованого Держдепом США штабу з бойкоту московської Олімпіади 1980 року, інколи подібний "ігнор" великого спортивного заходу – це "єдиний біль-менш дієвий спосіб вплинути на ситуацію, особливо в царині прав людини".

Паралелі з бойкотом, влаштованим 65 країнами олімпійським змаганням у радянській Росії, спадають на думку, коли міркуєш про цьогорічний Чемпіонат світу з футболу, що відбуватиметься у РФ.  Колись холодна війна між Заходом та СРСР була в рази холоднішою, ніж теперішні відносини західних лідерів із Путіним. Нинішні Макрон чи Меркель не йдуть у порівняння з Рейганом чи Тетчер, але справа не в тому, що дрібнішає політичний істеблішмент. Вочевидь, дається взнаки "гібридність", яка, наче пошесть, проникає в усі сфери сьогодення.

Читайте також: Чемпионат мира будет использован Россией для новой агрессии

На рівні, скажімо, Німеччини гібридність бойкоту проявляється у тому, що Франс-Вальтер Штайнмайер (президент), Вольфганг Шойбле (спікер), Олаф Шольц (віце-канцлер) та Хайко Маас (міністр закордонних справ) на чемпіонат до Москви не їдуть, натомість міністр внутрішніх справ Горст Зеєгофер їде, а от щодо Ангели Меркель – ще нічого не відомо. Хоча ні, відомо. Відомо, що на одній з прес-конференцій у Берліні канцлер Німеччини заявила про те, що її країна не планує бойкотувати ЧС-2018.   

Колись холодна війна між Заходом та СРСР була в рази холоднішою, ніж теперішні відносини західних лідерів із Путіним
Нагадаю, що ідея влаштувати Москві обструкцію виникла аж ніяк не у зв’язку з війною на сході України. Причиною стало отруєння родини Скрипалів, а відтак логічно очікувати, що хто-хто, а Велика Британія (на території якої мав місце цей злочин) точно бойкотуватиме чемпіонат. Але й тут все доволі "гібридно". Раніше глава МЗС Великобританії Борис Джонсон заявив, що збірна Англії може не взяти участь в чемпіонаті, якщо з'ясується, що за отруєнням російського екс-шпигуна Сергія Скрипаля стоїть Кремль.

Тобто наявних на сьогодні фактів Джонсону недостатньо. Вже недостатньо. Хоча ще у березні він не лише звинувачував Росію, а й заявляв, що наказ використовувати хімічну зброю на британській території, цілком ймовірно, віддав особисто президент Росії Владімір Путін. Щоправда, представники британської королівської родини до Росії точно не поїдуть. Але збірна UK у турнірі участь братиме. Тобто й тут – все та ж гібридність.

Читайте також: Financial Times: Как получить максимум от чемпионата мира по футболу

Приємно, що до РФ не приїде Анджей Дуда. А також його колега – президент Аргентини Маурісіо Макрі. Щоправда, останній ігнорує подію не через застосування хімічної зброї в одній з європейських країн, а тому, що у його власній державі – загострення економічної кризи. Ще, можливо, до часткового бойкоту частково ж приєднаються Ісландія, Данії, Швеція, Австралія та Японія. Принаймні, так передає The Sun.

У 1980-му світова спільнота була все ж активніша. Або, може, принциповіша. Своїх спортсменів до Москви тоді не послали США, Канада, ФРН, Канада, Туреччина, Малайзія та інші держави. Ще низка країн – Британія, Франція, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Італія, Ірландія, Португалія, Австралія тощо – йшли на відкритті Олімпіади не під своїми прапорами, а під прапором МОК. Це був потужний демарш, на який нинішній світ, вочевидь, нездатний. Чому? Бо причина менш вагома?

Московську Олімпіаду-80 бойкотували через введення радянських військ до Афганістану. Відомо також, що серед 65 країн-учасниць бойкоту були чимало мусульманських, які суттєво збільшили кількість тих, хто приєднався до акції. Проте хіба війна, розв’язана Росією в Україні, не менш обурлива, ніж та, що провадив СРСР на території Афганістану? Чому ця війна, а не отруєння Скрипаля, не стала формальним приводом для бойкоту?

Питання, звісно, суто риторичне. Для отримання відповіді на нього слід зануритися в останні геополітичні тенденції, згадавши, зокрема, й президентські та парламентські вибори у країнах Європи, в результаті яких владу отримали проросійські політики та / або партії. А отримавши, використали її для "наведення мостів" з Кремлем, й історія з "Північним потоком-2" – найкраща ілюстрація цього.  

Читайте також: Чемпионат мира по футболу и политзаключенные

Але ми, українці, надто сильно любимо перекладати відповідальність на інших та приліплювати хештег #зрада до Заходу замість намалювати його на власному лобі. Українські вболівальники їдуть на чемпіонат у кількості мінімум 5,2 тисячі осіб. А Верховна Рада не запобігає його трансляції (що у 1980-му зробила Америка, не дивлячись на збитки телекомпанії NBC, яка тоді вже встигла заплатити 75 мільйонів доларів за права на трансляцію Ігор). А відтак питання: чому Захід має бути святішим за Папу Римського, тобто ще більш проукраїнським, аніж самі українці?

Феномен цих 5,2 тисяч мені складно пояснити. Навіть якщо звузити мислення до тісного коридору, в який можна запхати лише думку про те, що "війна – війною, а спорт – спортом" (хтось, напевно, міркує саме так). Не буду розповідати про високу мораль, не буду згадувати всіх полеглих в АТО, запитаю з суто практичної точки зору: досвід Сущенка нічого не вчить?

З Росії цілим та неушкодженим можна не повернутися навіть не тому, що побився з кимось на стадіоні. З Росії можна не повернутися, бо це – Росія. Про "загрози для особистої безпеки" нагадує й українське МЗС, але – як горохом об стіну. "Наші" (лапки тут недаремно!) все-таки їдуть на футбол. 

Читайте также: Комитет ВР поддержал запрет на трансляцию ЧМ-2018

Тож дивуватися половинчастій позиції Заходу, власне, не доводиться. Ми самі розмили ті підвалини, на які могла б спиратися всебічна підтримка України з боку іноземних партнерів. Ми самі дезорієнтували Захід. Для якого, напевно, ці 5 тисяч палких шанувальників футболу з України – все одно, якби 5 тисяч сунітських моджахедів з якогось доброго дива прибули у 1980-му до Москви – подивитися, як змагаються у різних видах спорту їхні вороги.

Та те, що сорок років тому здалося б повним абсурдом, нині, хоч і викликає обурення, але не видається чимось нереальним. А відтак, як казав один український президент, "маємо те, що маємо". І зараз ми маємо Чемпіонат світу у Росії, який ніхто до пуття й не затаврував. Що ж, гібридні часи – гібридні норови. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram