"Люди хочуть бачити себе сильнішими, ніж інші".  Про соціальні ролі, базові риси та про основні помилки спілкування.

Про різні і навіть протилежні сторони характеру в одній людині задумувався кожен.

"Вона була така мила і раптом", "Він був такий відповідальний, а тоді"... чули Ви. І закінчується така розповідь практично завжди однаково – "виявляється я зовсім її/його не знала/не знав. А я думала...".

Не скажу нічого нового, коли почну з того, що всі ми різні у спілкуванні з різними людьми.

Допустимо, що чоловік їхав з роботи увечері і попав в аварію, не летальне ДТП, а з іншої машини вискочила заплакана жінка.

Зараз не важливо скільки йому і їй років і не важливо як вона себе вела.

Зверніть увагу, що цю історію чоловік по-різному розповість дружині, дітям, батькам, колегам, кращому другові. Все решта деталі.

Читайте також: Чому ми пхаємо носа в чужі справи та як зупинитися

Тому що дружині буде розповідати чоловік, дітям буде розповідати батько, батькам буде розповідати син, колегам буде розповідати – хлопець із сусіднього відділу і т.Д.

Слідкуєте? Його соціальна роль змінюється.

– Який гедзь її вкусив? Ми сміялись обговорювали чоловіків, і тут вона піднялась і пішла. Я ж просто жартувала, як завжди, – каже давня знайома.

– А що ти в цей момент сказала? – запитую.

– Перекривила її чоловіка... Ну ми ж завжди так робимо зі всіми.

Отже, з соціальної ролі "подруга" у жінки ввімкнулась соціальна роль "дружина", а "дружина" не насміхається над власним чоловіком. Все просто.

Йдемо далі. Зазвичай стосунки між людьми набагато складніші і їхні реакції не такі прості. І часом в людині проявляються забуті страхи, наслідки виховання, або ж хтось із нового оточення наступає (цілком випадково) на мозоль задавнених образ, наприклад, якщо колись якась особь за якусь рису людину цькувала і в людини виробився цілий шлейф негативних реакцій.

Чи писатиму я як бути? ні. Хіба рекомендуватиму бути більш делікатним з новими знайомими, але ось що згадалось.

Часто люди дуже високоглядно оцінюють поведінку іншої людини. Цвейг колись писав про це. Люди хочуть вважати себе сильнішими. Але що буде більшою брехнею... ("24 години з життя жінки") тут не цитуватиму до кінця бо не про щирість і не про багатогранність, а про оцінювання поведінки.

Колеги, друзі, родичі роблять одне одному зауваження або оцінюють поведінку один одного не враховуючи цього простого правилв, що "не маючи достатнього досвіду, або намагаючись вважати себе сильнішими" банально лицемірять.
Роздумуючи про конструкцію і деструкцію Валентин Бадрак зазначає, що всі ми народжуємось із всім набором рис. У кожному з нас є у рівній мірі зло і добро, істеричність і зібраність...

А Стенлі Мілґрем (Єль) у своєму експерименті щодо схильності до насильства отримав результат, що 26 із 40 людей можуть причиняти шкоду іншій людині під авторитетним командуванням навіть коли совість проти. Це був 1963 рік.

"Стенфордський тюремний експеримент" (1971 рік) під керівництвом Зімбардо також засвідчує схильність великою кількості людей до садизму. Кожна третя людина, отримавши владу готова причинити іншій зло. Есперименти були повторені у 2008 і пізніше (тут треба обновити знання).

Чи хочу я зараз заявити "Не прикидайтесь ви – зло". Ні, в ніякій мірі. Хочу звернути увагу, що маємо багато непізнаваних нами схильностей у самому собі.

Але... зверніть увагу на те, що сучасний світ формує сучасні цінності. 

Як же відбувається це ніби "хамелеонство " про яке я написала вверху. Чому сьогодні мила людина, комунікабельна інтелектуальна міняє свою поведінку.

За моїми спостереженнями може бути як мінімум 7 причин:

Причина 1. Люди ведуть себе з різними людьми по-різному в залежності від власних інтересів та рівня зацікавленості співбесідником. Це не про корисливість, це про те, що коли мене не цікавить астрофізика, то навряд чи я буду проявляти особливий інтерес до обговорення цієї теми, дослідників, новаторів. І більшість людей так само. Далі вплив факторів вихованості, вимушеності та зовнішніх обставин.

2. Останнім часом модно проводити аудит власного часу. І при такому аудиті частина спілкування виявляється "токсичним".

Зараз вже напевне ціла група психологів говорить про те, що спілкування, обговорення, думки щодо речей, які ти не здатен змінити – це даремна трата енергії. Краще спорт, музика, мистецтво і так далі.

Якби ми не критикували сучасну молодь за цинізм, але вони боряться за якість життя і цікавляться власним щастям краще ніж ми.

І я вважаю це дуже достойним – намагатись стати щасливим. Тому що всі ці злі речі робляться нещасними, відчаєними, втомленими людьми. Відсоток харизматичного/наміреного зла не такий великий як вимушеного, доведеного до відчаю страхами і відсутностями можливостей. То ж ймовірно, ви комусь токсична особа.

Що тут зробиш? Перегляньте ваше спілкування, може вам останнім часом була не цікава ця людина і ваш співбесідник не мав куди вставити слова. Може ви доводили примітивність мислення свого співбесідника, може відмовляли у співчутті, або ж обмежувались обіцянками, а до діл не спішили. 

Або особливо популярне в побутовому спілкуванні "мені би твої проблеми".

3. Згадана вверху "соціальна роль". Люди змінюють свою поведінку з вами, коли ви беретесь критикувати їхні особисті цінності. І це справді свинство і до свободи думки нічого немає. Дискусія і спітчі на тему: Як можна....? Це погано коли...?
Хто ви такий, щоб маркувати що таке "погано", а що таке "добре"?

Стільки науковців сперечаються про раціональність різних понять, аналізуючи цілі пласти інформації, а ви намагаєтесь начепити ярлик поки чекаєте бутерброд? Сміливо, що тут скажеш?

4. Люди змінюються, коли ви висміюєте важливі для них речі. Майже те саме, що у третьому пункті.

5. Останнім часом у світі розрушуються вертикальні моделі ієрархії і люди від 18 до 30-35 років менше керуються авторитетом, або точніше "самі визначають свої авторитети". Тому будь-які віддавання команд, і агресивні спроби маніпуляції закінчуються завершенням буль-якої комунікації. Це також про те що говорять роботодавці – Він просто зняв фартук і сказав "я звільняюсь".

Мені дуже подобається такі реакції (може тому я і не роботодавець), це свідчить що рабовласницьке мислення розчиняється. Люди чекають до себе поваги.

Читайте також: У мене синдром відмінниці

6. Люди змінюють своє ставлення і по-іншому спілкуються/цікавляться людиною, коли виявляють що їхній співбесідник – оратор.

Нормальна здорова співпраця, спілкування, стосунки – це win-win. Я даю тобі, а ти даєш мені. Це нормально і здорово.

Одна людина іншій не може давати_давати_жертувати_ і не отримувати нічого взамін.

Ще гірше коли взамін "слова-обіцянки-пафосні клятви". Після кількох місяців такого спілкування в одному напрямку у того, хто дає всередині формується порожнина.

Якось читала таку думку: "Якщо добро – це роздавати яблука, то ти не можеш постійно роздавати яблука, коли не отримуєш нічого в свій кошик. Через якийсь час ти виявиш, що твій кошик порожній. Щоби давати – треба туди класти".

Тому, коли бачу, що хтось пише ""аяяй прикидався таким добрим, а на ділі" або "два рази дав і вже благодійник" у мене виникає питання: "а що ви дали взамін".

Неймовірно жертвенних людей дуже мало, і коли ви дорікаєте комусь в нещирості, подивіться у дзеркало. З якого часу люди отримали право докоряти комусь що він "недостатньо" добрий? Добрий або недобрий. Це теж окрема тема для обговорень.

7. Частою маніпуляцією у стосунках/спілкуванні/відносинах є "копнути" давньою мрією. "Ти ж казав, що...

Ти ж так хотів... Що все??". І знову потім: "Він/вона веде себе не так як раніше".

Життя розумної людини – це як пересування з допомогою джіпіес – коли людина на карті бачить, що там пробка, ремонт, перекрито, людина їде іншою дорогою. А вже якою і куди це її особисте діло. 

Трохи роздумів про культуру спілкування, очікування і багаторганність. Якщо маєте свої припущення, пишіть у коментарях.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram