Якщо хтось моніторив медіа РФ у перші роки царювання Путіна, до розгрому "Юкоса", то міг би помітити, що майже вся преса і ТБ, що належали тоді Семибанкірщині, була налаштована до Вови дуже критично. Особливо сильний шквал критики вдарив по ньому в зв'язку з загибеллю Курська.

І що? А нічого. Критична маса "дарагіх рассєян" клала з прибором на медіакритику і любила Вову, і видала йому карт-бланш на розправу з "губітєлямірассії".

Читайте також: Посттравматичний синдром по-українськи

З Трампом та сама історія. Преса й ТБ (навіть республіканські) були і є до нього немилосердними. Теоретично його мали б медійно знищити ще в зародку, на етапі праймеріз.

Але Трамп пер, як бульдозер. І досі пре, компенсуючи немилість медіа соцмережами.

У чому тут справа? А справа в тому, що в критичної маси російського/американського суспільства сформувався стійкий запит на певний політичний курс. І все, що не відповідало запитам, відскакувало від масової свідомості, як горох від стінки.

Причина ефективності медіа-неподобства в Україні не в "про...бах" одіозного "мінстеця", а в тому, що критична маса громадян України являє собою аморфну, пасивну масу, яка сама не знає, чого вона хоче, бо віки бездержавності вивітрили з голів українців власну національну систему цінностей, яка за пару десятків років сформуватися не може.

Читайте також: Погодьмося не погоджуватися: що не так із нашими дискусіями

Українське суспільство ще являє собою первинний бульйон, тепленький і рідкуватий, у якому плавають ложки з кислими щами – так що в ньому легко заводяться різні бактерії і мислевіруси.

Доводиться "вручну" їх виловлювати і знімати піну шумовкою, щоб не скис, поки не піддадуть жару.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram