Викривати негідників – це одна справа. А відкривати достойних і гідних, створювати новий суспільний наратив – це інша справа, довша, але набагато важливіша. Системна проблема полягає в тому, що викриваючи негідників, українські журналісти відкривають виключно себе.

Український соціальний ліфт «журналіст-активіст-політик» давно відомий і заслуговує на всіляку соціологічну та антропологічну дослідницьку увагу. Чи є з цього ліфту довгострокова суспільно-політична користь – велике питання.

Читайте також: Масштабні історичні суперечки в мініатюрі

Мої спостереження говорять що в цьому ліфті є фундаментальні вади, що він, насправді, не працює на якість. Одна з відповідей полягає в тому, що професійний політик і журналіст – це світоглядні антитези. Це різні практики, разні когнітивні звички.

Швидке ковзання по медійній поверхні як інстинкт, маніхейська дихотомія «ми-вони», уявлення про умоглядну конвертацію підписників у політичний актив, палки заяви за відсутності політичних однодумців та базової організаційної спроможності ...

А чим «вони» краще? – запитає journalist-turned-politician. А немає «їх» і «нас». Є тільки «ми»: складні, суперечливі, ірраціональні, посттоталітарні, постгеноцидні, бідні, амбіційні, все ще атомізовані і злі.

Читайте також: Небоженко: Это не случайный и наивный Гнап. Это хорошо известный Гриценко

І з цим треба навчитися жити і працювати заради дуже неочевидного загального блага. Нова професія вимагає зміну звичок, інстинктів та уявлень. Нова професія вимагає багато років роботи над собою. І попереду – зовсім інший ви.

Всім журналістам, які прийняли рішення йти у політику, особливо під тиском великої кількості підписників у соцмережах, бажаю успіху на шляху внутрішніх трансформацій. Це відповідальний крок.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram