Десь у нульові роки, коли в колі мого спілкування з’явилися сучасні українські письменники й письменниці, всі як один – молоді, талановиті й українськомовні, я став читати їхні молоді й енергійні, навіть якщо трохи дурнуваті, книжки, ходити на їхні презентації у книгарнях, знайомитися з українськими музикантами, бо які ж презентації без музики; потрапляти на виставки художників, бо які ж книжки без ілюстраторів; відвідувати напівпідпільні кінопокази в "Кінопанорамі", бо яке ж кіно без сценаристів і музикантів; бігати на прим у місцевому театрі, бо теж за п’єсою знайомого автора, ще й художник дружній задник їм малював, – тобто переконався, яким насиченим і переплетеним може бути культурне життя столиці, хай навіть без жодної згадки про нього в телевізорі, – і зрозумів, що не треба ні з ким сперечатися: кожен киянин сам обирає, у столичному чи провінційному місті він живе. І українська мова – така ж ознака столичності, як російська – провінційності.

Треба просто перейти на столичну – почати читати українські книжки, слухати українські гурти, ходити в українські театри й на українські фільми, як не важко це було зробити в нульові, коли знімали один фільм на рік, передплатити хай і єдиний український глянсовий щотижневик, – і ти вже столичний житель, а не провінційний обиватель, вічний глядач московських антреприз другим складом і без декорацій.

Читайте також: Природа зневаги й ненависті до української мови в Україні

– "Кієвлянє" така гарна публіка, все сприймають "на ура", – пояснювали ті москвичі, що приїздили до нас на гастрольний "чос". Пояснювали "українським" виданням нестоличною мовою. "Адін нарот" заглядав їм у рот. Таки миле, таки тихе, таки провінційне місто.

– А що, хіба ваша "Пікардійська терція" збере палац "Україна"? – нахабно питала московська знаменитість у репортерки.

– Чотири концерти поспіль збере? Того місяця збирала? Та не може бути. Хоча – так собі палацик, може й збере. Не "Лужники".

Читайте також: Письменник: Мовний кордон – один із головних чинників виживання України

Тим часом як для будь якого українського композитора, хоч із самого Володимира-Волинського (теж, до речі, давня столиця), ювілейний концерт в "Україні" – найвища шана за життя. Не тому, що в нього ноти якісь гірші, ніж в москаля, просто:

Нема на світі "України"

Немає другого Дніпра, –

Як сказав поет. А поети – вони в курсі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram