Усі вже, либонь, висловили свій жаль із приводу смерті Левка Лук’яненка. Додам від себе кілька слів.

Гадаю, кожна відома людина "відома" нам як певний знак. Коли лунають імена Мойсей, чи Герострат, чи Чубинський, чи Кеннеді, то насправді ми чуємо "Мойсей", "Герострат", "Чубинський", "Кеннеді". В нашій уяві постають не, так би мовити, повні парадигми цих особистостей, а перехід по дну Червоного моря, храм Артеміди, "Ще не вмерла України…", постріли в Далласі.

Читайте також: Правила життя Левка Лук'яненка

От і я, коли чую "Лук’яненко", пригадую коротку оповідь мого друга, що був висунутий студентами нашого університету під час нині забутих "Виборів-89", а потім якимсь дивом навіть обраний депутатом Верховної Ради першого скликання.
Якось він пригадав, як у сесійній залі оголошували списки новообраних депутатів (тоді ще УРСР: 1990-й рік). І серед цих імен прозвучало: "Левко Лук’яненко". І хтось із депутатів сказав щось на зразок: людина 27 років відбула в радянських таборах… як Мандела. А інший не погодився: та ні, ти не порівнюй умови.

І ось це "ти не порівнюй умови" так і лишилося в мені назавжди.

Ви як хочете, а в подібних випадках мені завжди приходять на пам’ять слова Йосипа Бродського: "Страшный суд страшным судом, но вообще-то человека, прожившего жизнь в России, следовало бы без разговоров помещать в рай".

Читайте також: Левка Лук'яненка поховають на Байковому кладовищі 10 липня

Гадаю, ніхто тут не закидатиме мені згадку про Бродського і назву країни, чи то пак держави: те, в чому 250 мільйонів рабів жили і здихали 70 років, тільки звалося "Сайуз савецкіх", а було – Росія.

Двадцять сім років…

Якби таких, як Лук’яненко, сьогодні було б бодай тисяч сорок, інші сорок мільйонів – ми з вами – уже були б Європою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram