Я вже писав про начебто спростування "зефірного експерименту". Додам лише дві речі.

1. Бідність примушує жити із короткостроковою перспективою. Ви не знаєте, що буде далі, й не можете бути ні в чому певні, коли немає "подушки безпеки". І це стосується не лише дітей. (Нещодавно на Книжковому клубі ми обговорювали книги Юваля Ноя Харарі, так от моя до нього найбільша претензія – він суттєво переоцінює рівень життя і рівень щастя первісних мисливців-збирачів.)

Читайте також: Як у Європі визначають бідність

Але це не означає, що, коли людина вирвалася із пастки бідності, вона обов'язково починає думати довгостроково. Часто короткий горизонт залишається, і тоді зовні це має вигляд, ніби людина "не може наїстися".

Читайте також: Чому багато українців почуваються бідними

2. Здатність відкладати винагороду є критичною для розвитку людини. І тут важливі не лише зовнішні речі (безпека, рівень життя), а й внутрішні. Життя рясніє прикладами тих, хто вирвався з нетрів, і тих, хто мав на старті все, але змарнував.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram