Їхав сьогодні трамваєм. Їхав повз три базари. Дивився, як люди, наче мурахи, сновигають туди й сюди з численними клунками. Усі заклопотані. Продають, купують. Ті, що купують, вишукують свій зиск не гірше за тих, хто продає.

І подумалося мені раптом: так я своїм зомбованим батькам (тато був комуніст, мама й досі – "сачувствующая") і не зміг пояснити просту очевидну (найочевиднішу в світі!) річ. А саме. Якби навіть Ленін, Мао, Пол Пот, Енвер Ходжа, Кім Ір Сен, Че Ґевара й інші хворі збоченці – не були б хворими збоченцями, улюбленою розвагою і єдиною насолодою яких було вбивати людей, – якщо припустити, що вони не були стовідсотковими катами, а щось там собі "ідєйноє" міркували, то самовбивчими були ті міркування.

Бо (1) вони, либонь, вважали, що найголовніша у світі несправедливість – це нерівномірне поширення багатства.

А отже (2) справедливістю є рівномірне поширення бідності. (Хоча це й скидається на анекдот, але жоден із комуністичних лідерів ніколи не заперечував їхнє головне гасло й мету: бідні мають винищити багатих).

Читайте також: Внутрішня суперечність марксизму, що призвела до катастрофи

Вони (3) мовчки вважали, що не лише вони, а й більшість людства мріє зубожіти: щоб усі навкруги, скільки сягає погляд, бачили самих лише бідаків – і полюбили б одне одного (буцім ненависть до багатіїв ходить укупі з любов’ю до жебраків). Вони навіть не намагалися якось довести цю дурню. Просто так вважали.

І нарешті (4): здається, вони не усвідомлювали, що оті злидні, яких вони миттєво досягали своїми революційними заходами, – одразу починали набувати такої ж самої (тільки більш звірячої) нерівномірності, як знищене ними багатство.

Ці чотири прості речі неможливо пояснити більшості людства. Мій життєвий досвід свідчить: так, як мої батьки, як комуністичні експериментатори, як усі ті мільярди прекраснодушних дов*ойобів, яким насрати на майбутнє їхніх дітей і онуків, – так мислить більшість людства. Гірше того: так мислить навіть багато хто із підприємців, комерсантів, бізнесменів.

Читайте також: Що слід усвідомити, перш ніж обурюватися поганими пенсіями

І це мене завжди лякало. Кепські перспективи в тої цивілізації, яка сяк-так тримається лише надзусиллями меншості – меншості, яку не підтримує, якій не співчуває більшість. Хоча й не помирає з голоду лише завдяки оцій свідомій меншості. Свідомій того, що лише з їхнього прагнення перевершити інших виробляється зиск отим іншим. Більше ні з чого.

Переслідувані своїми захребетниками, лише вони є і рушійною силою прогресу й запорукою нашого добробуту. (Запорукою слабкою та непевною: адже більшість землян – від комуністів до антиглобалістів, від університетських професорів до неосвічених обивателів – хотіла б її позбутися.)

Є, здається, такий смертний гріх: невдячність. Смертний тому, що смертельно небезпечний.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram