Із розвитком соціальних мереж уже звик саркастично ставитися до людей, що намагаються заробити собі більше уваги та лайків абсолютно з нічого, перетворюючи публікації та дописи на першопричину всього, що відбувається в їхньому житті. Але є теми, де моя реакція не обмежується лише сарказмом, а переходить у справжнє обурення, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

Намагаюсь не давати ані в соцмережах, ані в колонках жорстких оціночних суджень, висновків чи вимог. Презентую власну думку та сподіваюся, що для когось вона стане в пригоді, платформою, поштовхом для власних міркувань із порушеної теми. Але цього разу хочу виступити навіть не з публічним проханням, ні, з вимогою.

Шановні любителі робити щось лише заради дописів у соцмережах і писати щось цілком беззмістовне, тільки тому, що це, на вашу думку, принесе більше лайків, оминайте у своїй діяльності тему Донбасу. Знаю, дуже, як нині кажуть, "хайпова" тема для вас. Але це регіон, де йде війна, що принесла величезну кількість загиблих і поранених та продовжує приносити їх майже щодня, де дуже багато людей були вимушені покинути свої рідні міста та їхати просто в нікуди, де узагальнення та поверхневі висновки – така ж зброя на рівні кулеметів і гранатометів.

Читайте також: В одній державі з ворогом: проблема реінтеграції окупованих територій

Це точно не місце для безглуздого піару ані для політиків, ані для всілякого рівня блогерів. Тож за геолокацією для позбавленого сенсу узагальнювального допису, будь ласка, куди завгодно, але тільки не сюди. Просто вся фейковість сутності такої діяльності в соцмережах із цієї тими виявляється аж занадто очевидною.

Що ж так обурило? Допис однієї принцеси (вона сама так себе назвала), яка приїхала в Краматорськ із столиці на три дні, за її словами, щоб надихати молодь. По поверненню особа королівської крові вирішила поділитися з аудиторією тим, що повернулась із фактичного пекла на Землі. Шукаючи тайський масаж, культурна месія знайшла лише борделі, які, як пише авторка, стали буднями міста, що наповнене "військовими та бандитами у військовій формі".

Далі – більше. Газон у центрі жахливий, люди постійно хочуть щось украсти, бо це в них у генах так закладено, а ще дівчина років 12, але вже вагітна, – наслідок низького рівня культури серед населення та відсутності розваг для дітей. Авторка резюмує, що, крім уживання алкоголю та випадкових статевих зв’язків, людям тут робити взагалі нічого. Тому їй шкода тих, хто "народжується й поколіннями живе в цьому пеклі та не бачить можливостей світу" (до речі, текст російською).

Ну а для більшого сентиментального ефекту була додана ще історія про дітей, що голодні просили в кафе купити їм хоча б щось поїсти та грошей на жувальну гумку. Історія, що за духом дуже нагадала розіп’ятого хлопчика, хоча той за легендою все ж був у Слов’янську, а не в Краматорську.

Читайте також: Де дно Донбасу?

Наразі допис видалений, і я вважаю це невеликою перемогою. Сподіваюсь, авторка більше не їздитиме на Донбас, щоб сіяти свою культуру та писати такі  дописи. Хоча, згідно із проектом (цікаво, а донори цього заходу згодні з таким "миротворчим" ентузіазмом виконавиці?), вона незабаром може опинитися в Сіверськодонецьку, де, думаю, знайдеться кілька десятків голодних вагітних дітей із жувальними гумками.

Попри описане животіння якоїсь резервації із мешканцями, що більше схожі на зомбі, які керуються інстинктами, точно знаю, що Донбас абсолютно спокійно зможе жити без подібного надихання з боку столичних королев, принцес чи як би вони себе не називали. Регіон нині в складній ситуації, правда, але навряд чи заслуговує на таке ставлення.

Можливо, вже досить і грантових історій про розвиток, відновлення чи побудову якоїсь особливої культури на Донбасі. Будуймо українську культуру загалом, із її регіональними особливостями та внесками в загальний кошик з усіх куточків. Зібрати увагу та лайки на такому, звісно, тяжче, але я звертаюсь до людей, що зацікавлені в результаті. Для тих, хто в гонитві за геолокацією, незмінно – не сприймайте як негостинність, але не їдьте на мій рідний Донбас, прошу. До речі, багатьом політикам можна сказати майже те саме...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram