80 років тому, 6–15 липня 1938-го, у французькому курортному місті Евіані на березі Женевського озера відбулася міжнародна конференція, яка ввійшла до історії Голокосту під назвою "змарнований шанс", пише для "Тижня" Ярослав Пешек

Міжнародній спільноті тоді не вдалося дійти згоди та вжити ефективних заходів для запобігання одній із найбільших гуманітарних катастроф в історії Європи. Унаслідок расової дискримінації сотні тисяч німецьких громадян були позбавлені своєї роботи, майна, гідності, ідентичності, а зрештою і життя.

Для багатьох це трапилося несподівано, і вони намагалися зі своєї батьківщини емігрувати. Проте сусідні та віддаленіші держави відмовлялися їх прийняти масово. Політики цих країн маневрували між благими намірами, нечистою совіс­тю та небажанням допомогти, маніпулювали об’єктивними фактами й вичікували, що вчинить інший. Конференція у французькому Евіані стала еквівалентом Мюнхенської угоди, оскільки вона також була символом потурання авторитарному шантажеві та прагматичної відмови від союзницьких зобов’язань.

Шановні читачі можуть вбачати певну аналогію з нинішньою ситуацією в Європі, особливо коли йдеться про виправдовування обмежень і перешкоджання імміграції біженців. Слід нагадати, що 80 років тому міжнародна спільнота вже мала невдалий досвід допомоги біженцям єврейського походження, які тікали з гітлерівської Німеччини. Після аншлюсу Австрії в березні 1938-го кількість шукачів притулку зросла на 181 882 особи, які створювали довгі черги перед іноземними консульствами. Країни надалі вже не могли заплющувати очі на кризову ситуацію й мали принаймні вдавати, що намагаються її здолати.

Читайте також: Ефект доміно: загрози європейської боротьби з міграційною кризою

Ініціативу взяв на себе тодішній американський президент Франклін Рузвельт. Одна із громадських організацій – Всесвітній єврейський конгрес – звернулася до нього із проханням надати притулок понад 550 тис. німецьких та австрійських євреїв. Проте квота США для цих країн становила лише 23 370 осіб. Треба зауважити, що на жест підтримки іммігрантів – на кшталт вчинку Анґели Меркель у 2015 році – президент США Рузвельт не мав ні політичної опори, ні юридичних підстав. Тому в березні 1938-го він запросив на конференцію 32 європейські та латиноамериканські країни. Із різних причин Польщі, Угорщини, Греції, Туреччини, Югославії, Португалії, Іспанії, Болгарії, Фінляндії, Чехословаччини та Радянського Союзу в списку запрошених не було.

Рузвельт особисто переймався долею євреїв і був добре поінформований своїми колегами про патологічну сутність нацистського режиму. Натомість сусідні держави дедалі посилювали імміграційну політику, й ситуація німецьких та австрійських біженців щомісяця погіршувалася.

Голландці відмовилися приймати австрійські паспорти, бельгійці посилили контроль на кордоні, Швейцарія, побоюючись німецької реакції, навіть відмовилася провести конференцію, ініційовану Рузвельтом, на своїй території, як заздалегідь планувалося, в Женеві. Тому місце проведення заходу довелося перенести на протилежний берег Женевського озера, на територію Франції. 6 липня 1938-го, у другій половині дня, конференція розпочалася в готелі Royal. І багато хто очікував, що Вашингтон в односторонньому порядку одноразово збільшить свою квоту для біженців і в такий спосіб спонукатиме решту країн до схожих кроків. На жаль, нічого такого не сталося, й наступні дні перетворилися на шоу виправдань того, чому та чи інша держава не може прийняти біженців.

Читайте також: Шукаємо мігрантів: хто приїде в Україну?

Представники Великої Брита­нії навіть "задекларували" надцинічний, добре відомий сьогодні аргумент: більше допоможемо – більше євреїв зажадає притулок. Кожне ефективніше рішення тільки спонукатиме фашистів та інші авторитарні режими Центральної та Східної Європи до ескалації переслідувань євреїв, до пришвидшення їхнього вигнання та де-факто застосування "німецького рішення". Окрім того, у британців був один із ключів до врегулювання кризового питання – мандат Ліги Націй на управління Палестиною – територією, на яку розраховували сіоністи. Вистачило б лише згоди на переселення останніх до Палестини, що фінансувалося б єврейськими організаціями. Але британці про це навіть не хотіли чути.

Уродженка українського Києва, майбутня прем’єр-міністерка Ізраїлю Ґолда Меїр також була учасницею конференції в Евіані. Її згадки про цю неспроможність дійти щонайменшої згоди пронизані сумішшю жалю, гніву й розчарування.
Такий історичний досвід потрібно визнати важливим попередженням і для сучасної Європи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram