Думаю, що із Собором Паризької Богоматері все буде гаразд. Але є такі історії, в яких усе складно із продовженням. До війни в Освенцимі євреї становили 60% населення міста. Там було велике хімічне виробництво та знаний завод алкоголю. По війні аж до 2000 року в містечку мешкав єдиний єврей Шимон Клугер, який повернувся до Польщі зі Швеції, щоби зберегти якісь залишки пам’яті про місцеве довоєнне життя. Шимон заповів свій будинок громаді, тепер там затишне еко-кафе Bergson, прикрашене пацифістськими наліпками.

У місті є одна синагога, за радянської влади там була гуртівня килимів, віднедавна приміщення відбудоване коштами американської фундації. У синагозі є все необхідне для служби, вона завжди чекає на людей. Але в 40-тисячному місті немає жодного єврея. Не лише тому, що їм важко повертатися в Освенцим як місце Шоа.

Читайте также: Україна та Голокост: неможливо не враховувати ролі СРСР. ВІДЕО

У Кракові нині мешкає близько 700 "офіційних" євреїв (для порівняння: зареєстрованих українців – 70 тисяч), не всі вони є релігійними, тому в семи синагогах нині переважно туристи чи ортодоксальні паломники. Багато людей досі не знають про своє походження – ще дітьми їх вивозили, змінювали прізвище й віддавали в католицькі родини.

Дослідниця Марта Дух-Дингош розповідає, що в малих містечках по війні люди намагаються сконструювати позитивний і світлий образ співжиття поляків і євреїв, часто ці спогади ненавмисно фальшиві чи напівправдиві. Нині деякі синагоги називаються "домом діалогу культур", уникаючи слова "єврейський" у назві. У малих містах, де все ще живі свідки злочинів, люди неохоче розповідають історикам про події. Вони не хочуть, аби їхнє село стало "новим Єдвабним" для медіа й суспільства, тому воліють уникати цих тем.

Лише рік тому на місці концентраційного табору в Плашуві (район Кракова) встановили інформаційні щити про те, що саме і як відбувалося на цьому місці. Так, на пагорбі ще з 1964 року стоїть великий монумент жертвам Плашува. Але я й сама завжди сприймала його як далеке монументальне "щось", до чого ніколи не дістанешся й не дізнаєшся якоїсь своєї маленької правди. Проїжджаючи в авто повз монумент автострадою, ти можеш побачити лише велику й абстрактну історію. На території цього закинутого "парку", де загинуло 9 тисяч людей, гуляють мами з візочками й бабці з песиками, поглядаючи в бік групок студентів, які дедалі частіше приходять сюди зі своїми викладачами.

Читайте также: Ганебна сторінка в історії Закарпаття

І лише тепер я помітила, що вловити сенс монументу можна лише з особливої перспективи, інакше ніяк. Якщо знайти певну точку споглядання, можна побачити небо крізь проріз у грудях постатей. Ну і, власне, цей спосіб дуже допомагає в осмисленні того, що повернути неможливо. До цього ж висновку я прийшла й ув Освенцимі, коли відчиняла двері єврейського центру. На одній половині дверей у них умонтоване звичайне скло, а на другій – випукле. Такі собі два способи змінювати перспективу свого погляду на речі. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram