У цивільному житті три місяці – це окремий період, квартал, за який набігає певна статистика, щоб можна було зробити деякі проміжні висновки, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко

Але новий уряд зазвичай звітує через 100 днів після призначення. У війську свої традиції: "стоденка", 100 днів до наказу – шанований період серед солдатів-строковиків, що рахують дні до дембеля. Командування ООС теж готується звітувати за період у 100 діб. Водночас строк у 90 діб теж символічний: три місяці, дві ротації по 45 діб (щоправда, такого календаря нині не надто дотримуються). "Тиждень" вирішив підбити підсумки перед офіційними звітами й спробував оцінити період війни в новому форматі.

Характеру бойових дій Операція об’єдна­них сил не змінила. Українське військо тримає рубежі й за сприятливих умов діє в межах стратегії "повзучого наступу": звільняє населені пункти, які за мінськими угодами мають перебувати під контролем Києва. Жодних просувань ворога вперед натомість не спостерігається. Отже, в чинній політико-дипломатичній матриці ми маємо успіх, хоча й не такий масштабний, як хотілося б.

Читайте також: Жодного примирення: компроміс означатиме, що ми самі собі випросили прокляття

Із політичного погляду оголошення ООС є абсолютно виправданим кроком. Президентові без кінця дорікали тим, що під час передвиборчої кампанії він виголосив: "Антитерористична операція триватиме години". Треба зазначити, що ці слова були сказані наприкінці квітня 2014-го, коли масштаб війни важко було оцінити. А втім, політичним опонентам цих слів було достатньо для перманентного тролінґу. Знадобилися роки й відносна стабілізація лінії фронту, щоб змінити формат операції на Донбасі. Бойові дії так і не закінчилися, але характер дій військової та цивільної влади переведено в режим, адекватний до поточної ситуації.

В адміністративному сенсі наведено лад. Немає потреби "мірятися погонами", плутатися в службових кабінетах, в ООС чітко визначено, що головними в зоні її проведення є військові, всі решта силових відомств і цивільних чиновників мають координувати з ними свої дії. Попередній порядок, коли де-юре операцією командувало СБУ, а де-факто левова частка роботи, а отже, й відповідальності лягала на армію, давно вичерпав себе. Тож з’явилася потреба бодай легітимізувати наявний статус-кво. Навіть призначення генерала головою Донецької ВЦА вказує на те, що Київ узяв курс на мілітаризацію влади в регіоні. Річ не в погонах і командному голосі. Військові нарешті впорядкували процедуру перетину лінії розмежування, запровадили зрозумілу систему контролю у прифронтовій зоні, визначили межі пересування для волонтерів. Правила оголошені. Якою мірою їх дотримуватимуться, залежить від виконавців – конкретних командирів на місцях.  

Читайте також: Невидима межа: наші в Берліні

В інформаційно-психологічному вимірі Київ також виграє. На це вказує паніка, яку спричинило оголошення ООС в ОРЛО. Тамтешні пропагандисти з неабияким завзяттям заходилися лякати населення наступом української армії. Після хвилі істерик ватажки російських окупантів і колаборантів повернулися до своїх буденних справ: розподілу не таких уже й щедрих фінансових потоків і внутрішньовидової боротьби. А задля гарної картинки далі влаштовують видовища у стилі Північної Кореї – адмінресурсу для цього не бракує. І навіть спроби проводити публічний трибунал над чинними українськими високопосадовцями навряд чи дали бажаний мобілізаційний ефект. Окупований Донбас залишається зоною гуманітарної катастрофи, і для більшості тамтешнього населення питання номер один – виживання.

Те, що інтенсивних бойових дій на фронті немає, вкотре нагадує про гібридність загрози, із якою ми зіткнулися. Бо ворог – це не лише той, хто озброєний і на позиціях по той бік лінії фронту. Він має безліч інструментів, щоб діяти в нашому тилу. Проти нього СБУ розгорнуло контрдиверсійну операцію "Арбалет" у Лисичанську, варто сподіватися, такий захід виявить ворожу агентуру в цьому не надто віддаленому від фронту місті. Але осередки реваншу слід шукати не лише на Донбасі. Недавні атаки на ветеранів й активістів у Херсоні та Бердянську вказують на те, що п’ята колона спроможна сіяти безлад і паніку практично в будь-якому з українських міст, де на ворожі вияви дивляться крізь пальці. І навіть створювати власну політичну надбудову: союз Віктора Медведчука з політсилою Вадима Рабіновича – яскраве того підтвердження. Що ближче до виборів, то активніше проросійські сили перевірятимуть на міцність українську державну безпеку. Дезінфекція від ворожих вірусів нині як ніколи актуальна: доки ситуація на фронті під контролем, є всі шанси, щоб зачистити тили.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram