Є сфера людської діяльності, до котрої в Україні традиційно ставляться по-ідіотськи легковажно. Хотів було назвати її "культурною сферою", але краще означу як розважальну, аби не брати багатостраждальне слово "культура" у лапки. Коротше кажучи – шоубіз.

Розвага в Україні й досі критично змосковщена, і якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій, які уперто говорять не просто російською, а саме московським її діалектом, і тягнуть на світло древні пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять з російських гастролів під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком проштовхують на сцени відвертих проросійських слимаків і брехунів на кшталт Дорна.

Менеджмент святої Онуки, яка не гастролює в Росії, відчайдушно захищає тих артистів, які це роблять. Сама виконавиця абсолютно невимушено й залюбки відвідує "таємний" київський концерт гонімого звідусіль, а відтак майже "протестного" вище згаданого пісмейкера. Або ж, наприклад, тихо продає трек до стрічки ледь не офіційного кремлівського режисера Федора Бондарчука "Притяжение", не втрачаючи при тому патріотичного сяйва в очах публіки. Прикладів подібного маневрування маса.

Читайте також: Колектив ТСН проти танців із кумою Путіна на "1+1". Заява

Трапляються взагалі феноменальні явища. Відомі та з якоїсь причини модні у нас групи, які виглядають так, наче створені в Пітері-Новосибірську, несподівано виявляються українськими проектами з конкретних Харкова-Києва – Пошлая Молли, Грибы etc. Ніщо, жодна молекула їхньої творчості не свідчить про хоч якусь українськість цього продукту. Все у них тотально русскоє, все зроблено саме для русскіх, й під них заточене. Це й не дивно, бо в Росію легко продати будь-що з українським штампом на вестернізованому кокошніку. Це відбувається з багатьох причин, але основною є ця – ми для Росії idée fixe, смертельний невроз, манія і фобія водночас, які вона не в силі побороти.

І тому Московія, коли не здатна захопити фізично, просто купує. Русскіє купують дружбу за дурні гроші. Русскіє купують джазменів і фестивалі. Русскіє купують печерну естраду. Купують модний біток і групи для підлітків. Купують радіоефіри, купують московський діалект та його трансляторів. Вони купують все оптом: свіже, старе, гниле, якісне, кепське, таке собі; скуповують тупо все. Купують цілу країну, просто аби вбити її баблом, якщо не виходить вбити суто воєнними методами. І це єдина мета їхньої співпраці з нашими сценічними ренегатами – використання їх у політичних та військових спецопераціях у якості яскравої цивільної завіси.

Саме тому Москва й досі є найлегшим шляхом до швидких грошей і тимчасової слави артиста. Це не Європа чи США, де ніхто нічого не візьме за просто так, де ви змушені проявляти чудеса еквілібристики та обдарованості, щоби ваш творчий інді-піск взагалі пробився крізь товщу справжньої конкуренції. Саме тому туди потрапляють одиниці, дійсно кращі з найкращих. Це вийшло поки лише у ДахаБраха, Dakh Daughters і десятка електронних продюсерів, й пробилися вони туди не через Москву, а кожен своїм шляхом і талантом. До речі, у того ж Дорна, котрий (можливо, знову ж таки через Москву) хотів просочитися на американський ринок, як бачимо, нічого путнього не вийшло. Нині ж йому доводиться з густим мастилом заново пролазити на українську сцену під псевдонімом "секретний гість нашого фестивалю".

Читайте також: Нова параноя сучасної людини

Отже, Росія – це просто. Достатньо надіслати туди чіткий сигнал – рібята, ми теж ваші, в принципі, русскіє! І вони куплять вас з усіма нутрощами й калом щоби використати на свій розсуд. Не обов’язково навіть при цьому бути унікальним проектом, достатньо бути посередньою групою типу YUKO чи Счастливые люди, і ви знайдете в Росії вдячного слухача й станете одним з пазлів міцної міжнародної дружби. Бо русскіє люблять любити оплачену ними Україну. Європа ж і Штати – це складно, але можливо, якщо ти дійсно крутий та унікальний. А от Україна – це тяжко і відповідально. Ринок уже існує, але поки не такий великий, щоби прогодувати не superstar-проекти. І з цим також можна працювати, ростити аудиторію, будувати якісні концертні майданчики, навчати спеціалістів, створювати новий простір. Тільки для цього бажано бути реальним, а не підсадним громадянином країни.

Дивно, але при тому завжди знаходяться ментально розслаблені особи, які ставлять саркастичне запитання – та невже це найбільша проблема нашого суспільства? Пісеньки? Так, це – найбільша проблема! Суть її полягає в тому, що увесь цей співучий тераріум прямо і дуже ефективно легітимізує побутову присутність Московії в Україні, робить її не окупантом, а ніби здоровим природним явищем. Нормою, котра повністю перекреслює наявну війну, робить абсолютно позбавленим смислу спротив, штовхає до співпраці з реальним озброєним ворогом, бо в цій конструкції ворога тупо нема.

Спочатку ви ганяєте в плеєрі русскій біток, а потім у ваш будинок прилітає міна з цілком конкретною метою – врятувати ваш плеєр від Метабандери. Це завжди іде в комплексі, з огляду на підвищену експансивність російської культури, як високої, так й низової, а тим паче розважальної. Однак найогиднішу з конструкцій – "музика поза політикою" – нам дійсно складно осягнути, хоч вона є цілком природною для русскіх взагалі. У них фактично все поза політикою, а у першу чергу війна і власне сама політика, а особливо зовнішня. Тому насправді кожен виступ "українського" сценічного проекту в Росії – це буквальний постріл в нашого солдата, в майбутнє країни, пряма державна зрада, пов’язана або з ідіотизмом, або зі свідомою культур-агентурною роботою на ворога.

Читайте також: Музика не поза політикою

Крім того, що український шоубіз насправді значною мірою є русскім, він часто-густо ще й до всрачки жлобячий. Крутійство, прямий обман публіки, цілком осмислена відсутність зворотного зв’язку, відверте бикування. Реальне ж громадянське суспільство, те саме, котре здатне влаштувати обструкцію ватному концерту, трактується представниками шоубізу як дивні рецидиви вишиватництва й дикунства. Воно не сприймається як фактор взагалі, як і Україна в цілому, котрої вони в упор не бачать. Між тим як одна з головних задач громадянського суспільства в контексті шоубізу саме в цьому і полягає – створювати токсичні, скандальні умови для ворожої культур-агентури. Саме це і є ознакою цивілізованості та зрілості суспільства – його небезпечність для ідіотів. На щастя, у нас це працює, хоча й завдяки зусиллям невеликої жменьки активістів.

Що ж робити питомо українській сцені, й взагалі музичному шоубізу? Чи усе так жахливо? Адже він й досі не має навіть агенції, яка займалася б промоцією вітчизняних артистів у світі. При тому, що зараз просуванням найбільш якісних наших у світ, тих же ДахаБраха, Dakh Daughters, Panivalkova займається агенція More Zvukov Agency родом з російського міста Санкт-Петербург. Цілком притомна не ватна агенція, але тут постає питання до нашого музичного істеблішменту – а чому ми й досі не створили свою власну, профільну? Іноземним букерам, організаторам фестивалів, арт-директорам клубів, лейблам набагато зручніше комунікувати з однією агенцією, яка має репутацію і бекграунд, ніж із тисячами невідомих груп та виконавців із досі екзотичної України.

Читайте також: Кілька неприємних рис характеру Вакарчука

Характерно, що на тогорічному воркшопі від Британської Ради, що був присвячений музичній індустрії, наші люди дуже дивувалися, чому це в Британії закони так добре сприяють розвитку цієї сфери, і цікавилися – як зробити, щоби й в Україні сформувалося подібне ставлення? Британці відповідали просто – створюйте профспілки, просувайте у парламенті своє лобі, доведіть політикам, що й держава зможе заробляти на музиці, тоді вони почнуть приймати потрібні вам закони. Але щоби сформувати таку пропозицію, треба спочатку напрацювати власні схеми, які діють, а без об’єднань громадян-музикантів-менеджерів-продюсерів це неможливо.

Дійсно, існують перевірені часом та практикою механізми впливу на ситуацію, що склалася, саме тому я дивлюся на український шоубіз досить оптимістично. Позитивні зміни уже є, і немало, але тим контрастніше на їхньому тлі виглядають архаїчні силуети молодих артистів, які борсаються по суті в минулому, підживлюють собою франкенштейна російської сцени, не бажають змінюватися, якось осмислювати й взагалі бачити нову реальність.

В цьому смислі серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці, цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram