Вчора провів доволі цікаву дискусію з подругою на споконвічну для українського сеґменту Фейсбуку тему "зрада/перемога".  Загалом, по своїх друзях, я бачу, що тема знову стає актуальною і от чому: річ у тім, що станом на зараз вони вже поляризовані далі нікуди і радикалізовані теж. 

І апололегти обох ідеологій навіть не намагаються знайти компроміс не те що з опонентами – з собою, ставши доволі однобічними. Одних як не почитаєш – ну от все погано. Інших – враження що ми живемо у найщасливішій країні світу...

Читайте також: Незручна активність небайдужих громадян

Я – шукаю в собі цей баланс. Приклад: я ніколи не намагатимусь хоч якось виправдати заяву командувача ООС Наєва про добровольців чи ініціативу МО та ГШ по волонтерах. Тому що це навіть не зрада, а довбо*бізм за який може спричинити підрив нашої національної безпеки.

В той же час, для мене повернення хай навіть дуже маленького населеного пункту під контроль України, і хай цей пункт 3 роки в "сірій зоні" валявся – величезна перемога. Бо це наша земля і кожен повернений сантиметр на вагу золота.

І таких прикладів безліч: я дуже порадів, коли побачив нещодавно "Джавеліни" в руках наших військових. Да, це було не на фронті, але сам факт, що вони у нас є – тішить. В той же час міномети "Молот" це не зрада – це державна зрада.

Читайте також: Ми не самотні у своїм нещасті: нічого унікального в наших бідах немає

Тому моя аудиторія – дуже різна. Тому мені цікаво вести дискусію, цікаво переконувати опонентів... А свідки "зради/перемоги" – живуть в "теплих ваннах" із враженням, що всі довкола думають як вони. Питання в іншому: якщо є "зрада/перемога" то має бути назва і для того, що я написав. Напевно – "Правда".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram