Введення миротворців на Донбас і, принаймні, припинення вогню було б вигідно як загалом Україні, так і для тих, хто сьогодні є владою. Звісно, факт миротворчої місії можна використати в політичній боротьбі. А введення миротворців до президентських та парламентських виборів може дати додаткові бали президенту або політичним партіям в парламенті. Проте говорити про це виключно з точки зору "майбутніх виборів" є безперечною маніпуляцією. Все ж таки, розмови про миротворців йдуть достатньо давно: ідея про введення миротворців була вперше озвучена президентом Порошенко, якщо не помиляюся, у 2015 році. Після того ініціативу перехопила Росія – Путін виступив зі своєю концепцією.   

Як результат, сьогодні де-факто, ми обговорюємо саме "російські пропозиції". І тут прогрес здебільшого залежить не від нас, а від пошуку компромісів по лініях Москва – Вашингтон та Москва – Берлін. У кожного учасника є своє бачення. Нагадаю, що Росія в розмовах про формати врегулювання наполягає на найшвидшому вирішенні політичного блоку питань – вибори на Донбасі, формування місцевої влади та особливий статус для цих територій. Звісно, такий компроміс буде не на користь українським інтересам та електоральним інтересам сьогоднішньої політичної влади. Тому, якщо казати з урахуванням майбутніх виборів, єдиний варіант, який влаштовує президента та БПП, з точки зору електоральної кампанії, це початок роботи місії, але перенесення питання (обговорення) політичного врегулювання на Донбасі на більш пізній період.  

Читайте також: Чисельність бойовиків на Донбасі, озвучена начальником Генштабу ЗСУ, не збігається з даними розвідки – Снєгирьов

Відносно Генасамблеї ООН, де Порошенко має намір говорити про миротворців, – це спроба не вирішити питання, а підняти ставки в обговоренні. Швидше, це тактика додаткового тиску на Російську Федерацію щодо самої ідеї миротворчої місії. Хоча, дуже сумніваюся, щоб результати голосування на Генасамблеї зобов'яжуть Росію на якійсь інший формат.  

Втім, уявімо, що на Генасамблеї ООН одностайно проголосували за розгорнення миротворчої місії. І навіть Росія проголосувала "за". Остаточне рішення щодо миротворців приймає Рада Безпеки ООН. Тобто, треба підготувати детальну концепцію мандату миротворців, узгодити позиції, що займає, як мінімум, три тижні чи навіть місяць, в тому разі, якщо всі згодні. А нині згоди немає.  

Друге питання – підписанти мандату. Мандат миротворців підписують обидва боки протистояння. З одного боку, розумію, це президент України та українська влада. А хто буде з другого боку? Росія не бажає бути другим підписантом, наполягає, щоб ним була влада так званих ДНР та ЛНР. На узгодження питання також потрібно, принаймні, зо два тижні. Це, знову ж таки, в тому разі, якщо всі згодні, а ми ж бачимо, що згоди немає. 

Таким чином, навіть в самому гарному випадку, вже проходить півтора місяця. Починаються тижні підготовки для голосування Ради безпеки за мандат, після чого голосування, підготовка звернень до держав, які можуть надати свої контингенти. Кожна держава зважує, чи згодна вона відправити людей та скільки (в деяких державах рішення приймає парламент). Відповідно, загалом вже проходить чотири місяці, і ми маємо 2019 рік. 

Читайте також: Визнати помилку – це добре, якщо щиро. А як бути з відповідальністю? – Яременко про вибачення Порошенка

Наступне запитання – хто за все це буде платити? Хочу нагадати, що програми з підтримки миру ООН мають дефіцит фінансування. Це означає, що якась держава або група держав саме на цю місію мають виділити достатньо великі кошти. А військовослужбовці з різних країн, перепрошую за цинізм, коштують по-різному. Так, є певна уніфікована ставка для всіх країн- членів, але обслуговування техніки, логістика – це вже зовсім різні кошти. Одна справа, наприклад, перекинути до України миротворців з Чехії, а інша справа – з Перу.  

Ба більше, те, що якісь держави готові відправити своїх військовослужбовців, ще не означатиме, що вони дійсно приїдуть. Адже сторони протистояння мають узгодити між собою питання, з яких держав вони хочуть бачити місії, а з яких  – не хочуть. Це ще принаймні місяць.   

І останній крок – обидва боки конфлікту мають надати гарантії безпеки для миротворчих місій. Якщо гарантії немає хоча б з одного боку, миротворча місія не починає роботу. Тільки після узгодження цього питання вже заїжджають спостерігачі, які обирають місця дислокації, заїжджає інженерна частина для будівництва військових містечок. І тільки потім – миротворчий контингент.  

Тобто, навіть, якщо зараз на Генасамблеї буде одностайно підтримана ідея миротворців (в чому я дуже сильно сумніваюся), вони не з'являться в Україні раніше, ніж у 2019 році.